9 липня 2026 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Хоптяр та інші проти України» (заява № 16468/20), встановивши порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного життя) через неефективне розслідування побиття трьох членів однієї родини.
Обставини справи
24 вересня 2016 року, за словами першої заявниці, її співмешканець К. вдарив її по нижній губі, а водночас — по щоці її річного сина (другого заявника), якого вона тримала на руках. Свідками цього стали батько заявниці та третя заявниця — її мати. Наступного дня, 25 вересня 2016 року, під час спроби зупинити чергову сварку між донькою і К., третя заявниця сама отримала тілесні ушкодження від його рук.
27 вересня 2016 року судово-медичний експерт за власною ініціативою всіх трьох заявників зафіксував і класифікував їхні ушкодження як легкі: у першої заявниці — садно на обличчі та синці на кінцівках, у другого заявника (річної дитини) — синець на обличчі та гематома на щоці зсередини, у третьої заявниці — синці на тулубі та обох верхніх і правій нижній кінцівках.
4 жовтня 2016 року всі троє подали заяви про кримінальне правопорушення до поліції. Наступного дня поліція відкрила кримінальне провадження за статтею 125 частиною 1 Кримінального кодексу України (заподіяння легких тілесних ушкоджень) — виключно щодо ушкоджень другого заявника, тобто річної дитини.
Хронологія бездіяльності
Розслідування тривало майже чотири роки й супроводжувалося системними процесуальними недоліками:
- справу передавали новому слідчому щонайменше двічі через невиконання попередніх доручень (березень 2017, квітень 2018, грудень 2019 року);
- прокуратура неодноразово (у жовтні 2016, квітні 2018, вересні 2018 та листопаді 2019 року) надсилала поліції листи з дорученнями провести конкретні слідчі дії — допитати заявників і свідків, призначити судмедекспертизи, встановити місцеперебування К., провести слідчий експеримент;
- 17 квітня 2018 року прокурор прямо звернувся до керівника поліції з вимогою замінити слідчого через невиконання доручень;
- поліція двічі закривала справу за недостатністю доказів (10 вересня 2019 року та 28 травня 2020 року), і обидва рази прокуратура скасовувала ці постанови як передчасні;
- 28 грудня 2019 року перший заступник керівника прокуратури у листі представнику заявників прямо визнав, що розслідування тривало необґрунтовано довго, і повідомив про направлення до поліції листа з вимогою провести службове розслідування причин затягування й неефективності слідства та притягнути винних до відповідальності;
- 30 вересня 2020 року поліція вкотре закрила справу за недостатністю доказів — і, за твердженням заявників, навіть копію цієї постанови їм не надіслали.
Найпоказовіший факт: попри те, що тілесні ушкодження всіх трьох заявників були задокументовані судмедекспертизою ще у вересні 2016 року, кримінальне провадження від самого початку стосувалося лише побиття річної дитини. Скарги першої заявниці на власні побиття розслідувалися вибірково: її двічі допитували як потерпілу (2016 та 2018 роки), а один раз — уже як свідка (2019 рік). Третю заявницю (бабусю) за весь час розслідування жодного разу не допитали як потерпілу, попри задокументовані судмедекспертизою тілесні ушкодження.
Заперечення Уряду та їх відхилення Судом
Уряд України наполягав на неприйнятності заяви з кількох підстав: заявники нібито не вичерпали національні засоби захисту (не оскаржили рішення про закриття справи до суду, не подали окремий цивільний позов про відшкодування шкоди); ушкодження нібито не досягають рівня серйозності, необхідного для застосування статей 3 чи 8 Конвенції; а шестимісячний строк подання заяви нібито пропущений, оскільки заявники, за версією Уряду, «втратили довіру до розслідування» ще в серпні 2019 року, коли залучили адвоката.
Суд відхилив усі заперечення. Щодо вичерпання засобів захисту — Суд послався на власну усталену практику відхилення подібних заперечень у справах про неефективне розслідування домашнього насильства (справа M.A. проти Ісландії, 26.08.2025). Щодо серйозності ушкоджень — Суд визнав, що задокументовані тілесні ушкодження всіх трьох заявників були достатньо серйозними, щоб становити втручання в право на повагу до приватного життя за статтею 8 Конвенції. Щодо шестимісячного строку — Суд встановив, що відлік починається від дати остаточного рішення поліції про закриття справи (30 вересня 2020 року), а не від моменту залучення адвоката під час ще тривалого розслідування, тому заява, подана 18 березня 2020 року, подана вчасно.
Правова оцінка Суду по суті
Суд визнав, що кримінальне розслідування скарг про жорстоке поводження щодо всіх трьох заявників не мало необхідної ретельності й серйозності. Це підтверджується самою хронологією справи: неодноразова передача справи новим слідчим через бездіяльність, численні листи прокуратури з дорученнями провести конкретні слідчі дії, а також лист прокуратури, який прямо визнав неефективність розслідування.
Суд сформулював принципову позицію: «за таких обставин Суду не залишається нічого іншого, як погодитися з висновками самої прокуратури» і визнати кримінальне розслідування скарг усіх трьох заявників неефективним.
На цій підставі Суд встановив порушення статті 8 Конвенції.
Відхилена частина заяви
Суд визнав неприйнятною скаргу заявників за статтею 6 § 1 Конвенції щодо надмірної тривалості провадження, яка нібито позбавила їх можливості подати цивільний позов про відшкодування шкоди. Суд роз’яснив: цивільний аспект статті 6 § 1 застосовується до кримінального провадження лише з моменту, коли заявники вступають у нього як цивільні позивачі, — а оскільки жодного цивільного позову заявники не подавали, ця частина скарги визнана несумісною з положеннями Конвенції за предметом.
Компенсація
Суд присудив заявникам спільно 4500 євро моральної шкоди та 2000 євро судових витрат, які підлягають виплаті безпосередньо на банківський рахунок представниці заявників — адвоката Сегеди Я.А.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.