У період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана за станом здоров’я та здійснюється для ліквідації наслідків бойових дій. Відмова працівника від виконання наказу про таке переведення у місцевість, яку не віднесено до територій активних бойових дій, є порушенням трудової дисципліни. Повторне невиконання обов’язків після застосування заходу дисциплінарного стягнення (догани) є законною підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України
20 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрнафта» про визнання незаконними та скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
На обґрунтування заявлених вимог позивач, який працював слюсарем в Івано-Франківській області, уважав незаконним своє звільнення за систематичне невиконання обов’язків. Він зазначав, що роботодавець наказами перевів його на посаду підсобного робітника до Сумської області (Охтирський район) для ліквідації наслідків бойових дій (розчищення завалів, відновлення об’єктів).
Позивач відмовився від переведення, мотивуючи це небезпекою для життя через близькість до зони бойових дій та незгодою сім’ї на переїзд. Також стверджував, що йому не виплатили аванс на переїзд.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, у позові відмовив. Суди встановили, що переведення було законним, оскільки Комишанська громада Охтирського району не входила до офіційного переліку територій активних бойових дій. Робота була спрямована на відновлення критичної інфраструктури, а працівнику гарантувалася оплата та компенсації.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначив, що звільнення є законним, оскільки в умовах війни обов’язок працівника забезпечувати відновлення інфраструктури у відносно безпечних регіонах за наказом роботодавця є пріоритетним.
Стаття 3 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» дозволяє роботодавцю переводити працівника на роботу, не обумовлену договором, без його згоди для ліквідації наслідків бойових дій. Єдиним винятком є переведення в місцевість, де тривають активні бойові дії.
На підставі переліку, затвердженого наказом Мінреінтеграції № 75, встановлено, що місцевість переведення (с. Мала Павлівка) не належала до зон активних бойових дій. Отже, доводи позивача про небезпеку не були підтверджені офіційними даними.
Позивач спочатку отримав догану за першу відмову від переведення. Оскільки він повторно не виконав наступний наказ про переведення і попередню догану не було скасовано, роботодавець мав право застосувати звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до Конвенції МОП № 29 та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, робота, що вимагається під час надзвичайного стану або війни для забезпечення добробуту населення, не охоплюється поняттям «примусова праця».
Відсутність авансу на переїзд не є поважною причиною відмови, оскільки позивач взагалі не висловив згоди на переїзд та не звертався за виплатою авансу.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 343/1551/22 (провадження № 61-11893св23) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118333811
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.