Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 23 липня 2026 року у справі № 686/28457/21 (провадження № 51-3885 км 25) залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора та залишив без зміни ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19 серпня 2025 року, якою підтримано виправдувальний вирок щодо прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Хмельницької обласної прокуратури.
Суть первинного обвинувачення
Прокурора обвинувачували за незакінченим замахом на заволодіння чужим майном шляхом обману в особливо великих розмірах (частина третя статті 15, частина четверта статті 190 КК України) та за підбурюванням до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище (частина четверта статті 27, частина третя статті 369 КК України).
За версією слідства, обвинувачений, не маючи жодних повноважень впливати на кримінальне провадження № 12019240000000349 щодо третьої особи (у постанові — ОСОБА_9), у вересні 2020 — січні 2021 року кількаразово повідомляв свідку завідомо неправдиву інформацію про нібито необхідність надання неправомірної вигоди в розмірі спочатку 20 000–30 000, а згодом 70 000 доларів США — за обіцянку зміни кваліфікації дій ОСОБА_9 на статтю 309 КК України та призначення покарання, не пов’язаного з позбавленням волі. 14 січня 2021 року обвинувачений отримав частину коштів (4946,62 грн) на банківську картку як аванс; довести справу до кінця не вдалося, оскільки, за версією слідства, обвинувачений дізнався, що про його дії стало відомо правоохоронним органам.
Чому суди трьох інстанцій визнали це провокацією, а не злочином
Суд першої інстанції (Хмельницький міськрайонний суд, вирок від 05.05.2025) визнав докази обвинувачення недопустимими, дійшовши висновку, що правоохоронні органи не обмежилися пасивним розслідуванням, а самі створили ситуацію правопорушення, схиляючи обвинуваченого до вчинення інкримінованих дій, — тобто вдалися до провокації. Апеляційний суд (ухвала від 19.08.2025) з цим погодився; прокурор оскаржив обидва рішення до Верховного Суду.
Верховний Суд, відхиляючи касаційну скаргу, послідовно застосував усталений тест ЄСПЛ на відмежування провокації від допустимого контролю за вчиненням злочину: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце спонукання особи до вчинення злочину (ініціатива в контактах, повторні пропозиції попри початкову відмову, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої), чи було б скоєно злочин без втручання правоохоронних органів, і чи мали правоохоронні органи об’єктивні дані про те, що особу вже втягнуто у злочинну діяльність. Суд повторив визначення підбурювання з практики ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви»: підбурювання має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою отримання доказів і порушення справи впливають на суб’єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який інакше не був би вчинений, — з посиланням також на рішення ЄСПЛ у справах «Банніков проти Росії», «Веселов та інші проти Росії», «Матановіч проти Хорватії».
Ключовий фактичний висновок судів трьох інстанцій: саме систематичне спілкування правоохоронних органів зі свідком-заявником задовго до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, координація його дій і спонукання бути ініціатором розмов з обвинуваченим — а не будь-яка ініціатива з боку самого обвинуваченого — лежали в основі інкримінованих епізодів. Сторона обвинувачення не надала доказів того, що саме від обвинуваченого «першим» надійшла пропозиція; свідок під час судового розгляду в суді першої інстанції підтвердив тиск з боку правоохоронних органів щодо його показань, унаслідок чого судом було задоволено відвід прокурору в цьому провадженні. Верховний Суд визнав це достатньою підставою вважати, що обвинувачений не вчинив би інкриміновані дії без активного втручання правоохоронних органів, а отже здобуті в такий спосіб докази є недопустимими відповідно до частини третьої статті 271 КПК України.
Резолютивна частина
Верховний Суд залишив без зміни ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 19.08.2025 щодо виправданого, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення. Постанова набрала законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Значення для адвокатської практики
Постанова — практичний приклад застосування усталеного тесту ЄСПЛ на розмежування провокації злочину і правомірного контролю за його вчиненням безпосередньо Верховним Судом, з детальним фактичним обґрунтуванням: рішення ухвалене не на абстрактному викладі критеріїв, а на конкретному встановленні судами першої й апеляційної інстанцій хронології контактів свідка з обвинуваченим і ролі оперативних працівників у ініціюванні та координації цих контактів задовго до реєстрації кримінального провадження. Для захисту в справах, де інкриміновані дії зафіксовані під контролем правоохоронних органів (стаття 271 КПК України), це рішення підтверджує практичну значущість доводів про: (1) хронологію контактів до внесення відомостей до ЄРДР як індикатор ініціативи слідства, а не підозрюваного; (2) координацію дій свідка-заявника правоохоронними органами як ознаку активної, а не пасивної поведінки слідства; (3) тиск на свідка щодо його показань у суді як самостійну обставину, що посилює версію захисту про провокацію (у цій справі це прямо призвело до задоволення відводу прокурору). Постанова також підтверджує, що встановлення провокації судом першої інстанції тягне визнання доказів обвинувачення недопустимими в цілому, а не лише применшення їх ваги, з наслідком у вигляді виправдувального вироку за недоведеністю.
Довідково
Частина третя статті 15, частина четверта статті 27, частина четверта статті 190, частина третя статті 369 Кримінального кодексу України. Стаття 17, стаття 84, стаття 91, стаття 92, частина третя статті 94, частина третя статті 271, статті 370, 373, 404, 412, 419, 433, 438 Кримінального процесуального кодексу України. Частина третя статті 62 Конституції України. Постанова Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 164/104/18 (провадження № 51-10414км18) щодо змістовного і процесуального критеріїв розмежування провокації. Рішення ЄСПЛ: «Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v. Lithuania), заява № 74420/01; «Банніков проти Російської Федерації» від 04.11.2010; «Веселов та інші проти Російської Федерації» від 02.10.2010; «Матановіч проти Хорватії» від 04.04.2017.
Джерела: постанова Верховного Суду (Касаційний кримінальний суд) від 23.07.2026 у справі № 686/28457/21, провадження № 51-3885 км 25 (текст постанови, наданий редакції).
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.