Справа стосується стверджувальної несправедливості щодо кримінального провадження, у якому заявника було визнано винним у керуванні автомобілем у нетверезому стані та в якому йому не було надано належних умов для підготовки свого захисту.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Заявник народився в 1974 році та проживає в Кишиневі. Під час подій він був водієм, який працював у державній організації. 3 вересня 2015 року о сьомій ранку його зупинила поліція та перевірила на алкотестері. Згідно з результатами експертизи, яка базувалася на аналізі повітря, яке видихав заявник, він керував автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Заявник не погодився з результатами перевірки та написав на документі, який заповнив поліцейський, «Я не згоден» у місці, відведеному для його підпису, а потім залишив і свій підпис. Місце в документі, відведене для заперечень перевірених осіб, містило слова «немає заперечень», які, очевидно, написав поліцейський. Документ містив попередньо надруковану примітку про те, що у випадку, якщо особа, яка пройшла тестування, не погоджується з результатом тесту, вона має право оскаржити його, пройшовши аналіз крові в найближчому медичному закладі в супроводі поліцейського протягом двох годин після первинного тестування. У записці було посилання на розділи 13 і 14 рішення Уряду № 296.
За словами заявника, він усно попросив поліцейського супроводити його до лікарні, але поліцейський відмовився, мотивуючи це тим, що він зайнятий. Уряд заперечив твердження про те, що заявник просив супроводу до лікарні.
Офіцер поліції заповнив три інші документи: один стосувався результатів перевірки на алкотестері, а два стосувалися вилучення автомобіля заявника. В усіх трьох документах у місцях, відведених для підписів, заявник написав, що не згоден, і розписався.
Одразу після інциденту заявник звернувся до лікарні сам, де йому зробили аналіз крові о 8:58. Результати аналізу крові показали, що він був тверезий.
18 листопада 2015 року районний суд Ришкань визнав заявника винним у керуванні автомобілем у стані алкогольного сп’яніння та оштрафував його. Суд також постановив позбавити заявника водійських прав терміном на два роки.
Представник поліції під час судового слухання заявив, що результати тесту, який пройшов заявник самостійно, не можуть бути взяті до уваги, оскільки цей тест не проводився у присутності поліцейського, як це передбачено законом. Він не заперечував і твердженням заявника щодо відмови поліцейського супроводжувати його до лікарні.
Ухвалюючи своє рішення, суд покладався лише на результати алкотестеру та визнав результати аналізу крові неприйнятними. Відхиляючи, суд мотивував це тим, що, оскільки заявника не супроводжував до лікарні поліцейський, результати аналізу крові не є прийнятними як доказ. Більше того, заявнику не вдалося довести, що поліцейський відмовився супроводжувати його до лікарні, і заявник не зробив відповідного запису в документі, який йому надавали підписати після проходження алкотестеру.
Заявник оскаржив це рішення та повторив свою позицію. Він підкреслив, що, відповідно до закону, після того, як чітко заявив про свою незгоду з результатами тесту, поліція мала автоматичне зобов’язання супроводжувати його до лікарні.
23 грудня 2015 року Апеляційний суд Кишинева відхилив апеляцію заявника, посилаючись на ті ж причини, що й суд першої інстанції. Більше того, апеляційний суд вирішив, що заявник не заперечував результатів тесту на алкотестер, оскільки він не вказав їх у розділі протоколів, призначеному для заперечень. Навпаки, цей розділ містив слова «немає заперечень».
ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
Заявник скаржився на те, що кримінальне провадження проти нього було несправедливим, оскільки він був поставлений у становище, коли він не міг отримати відповідні докази в порушення принципу законності та рівності сторін. Йому доводилося доводити свою тверезість за обставин, коли це було неможливо. Заявник посилався на статтю 6 §§ 1 і 3 (b) Конвенції, яка передбачає, у відповідній частині, таке:
«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом… для визначення… будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…
3. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має як мінімум такі права:
(b) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту…»
ОЦІНКА СУДУ
Заявник стверджував, що поліцейські знехтували положеннями статті 6 (e) рішення Уряду №. 296, яка зобов’язувала їх піддати заявника біологічному тесту, щойно він висловив свою незгоду з результатом алкотестеру. Це порушення унеможливило для заявника ефективне оскарження результату тесту на алкотестері та захист себе в провадженні. Суди, які розглядали справу, визнали результат алкотестера як доказ, незважаючи на те, що він був отриманий з порушенням процесуальних норм, що містяться в статті 6 рішення Уряду № 10. 296. Вищевказані факти являли собою порушення принципів законності та рівності сторін.
Заявник не погоджувався з позицією Уряду, згідно з якою він мав прямо вимагати проведення біологічного тесту, і стверджував, що відповідно до статті 6 рішення Уряду №. 296 незгода з алкотестером є достатньою підставою для того, щоб поліцейський супроводжував водія до лікарні для проведення біологічного дослідження.
Уряд же стверджував, що немає жодних доказів того, що заявник просив, щоб поліцейський супроводжував його до лікарні, і що написане ним від руки «Я не згоден» на документах не доводить цього факту.
Суд нагадує, що стаття 6 § 3 (b) Конвенції гарантує обвинуваченому «достатній час і можливості для підготовки для свого захисту» і, отже, передбачає, що основна діяльність захисту від його імені може включати все, що є «необхідним» для підготовки основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист належним чином і без обмежень щодо можливості надати всі відповідні аргументи захисту перед судом першої інстанції, і таким чином вплинути на результат провадження. Положення порушується лише в тому випадку, якщо це стає неможливим. «Права на захист», невичерпний перелік яких містить стаття 6 § 3 (b), були запроваджені, перш за все, для встановлення рівності настільки наскільки це можливо між обвинуваченням і захистом (див. Mayzit v. Russia, № 63378/00, § 78, 20 січня 2005 р.). Оскільки вимоги статті 6 § 3 щодо прав на захист і принципу заборони самообмови слід розглядати як окремі аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 § 1 (див. Gäfgen проти Німеччини [ВП] , № 22978/05, § 169, ЄСПЛ 2010), Суд розглядатиме скаргу відповідно до цих двох положень разом.
Повертаючись до обставин цієї справи, Суд насамперед зазначає, що заявник чітко написав слова «Я не згоден» на кожному документі, оформленому працівником поліції. Суд зазначає, що за формулюванням пункту 6 (e) рішення №. 296, це саме по собі було б достатньою причиною для супроводу до лікарні поліцейським. По-друге, представник поліції, який був присутній на слуханні в суді першої інстанції, не заперечував твердження заявника про те, що він просив супроводити його до лікарні та що поліцейський, про якого йдеться, відмовився йти, оскільки він мав іншу термінову справу, яку потрібно було вирішити. За таких обставин Суд не бачить підстав ставити під сумнів той факт, що заявник просив супроводу для проведення біологічного тесту, але безуспішно. Той факт, що заявник не подав цей запит у письмовій формі, на думку Суду, не має значення, оскільки Уряд не вказав у жодному національному законодавстві чи практиці, що вимагає письмової форми для таких запитів. З цього приводу Суд хоче підкреслити, що поведінка заявника, який поспішно звернувся до лікарні, щоб перевірити рівень алкоголю в його крові, говорить на його користь та показує справжність наміру, висловленого в примітці «Я не згоден».
Зважаючи на вищезазначене, Суд зазначає, що національні суди відмовилися прийняти як доказ результати біологічного тесту заявника саме тому, що він не був проведений у присутності офіцера поліції, як того вимагає закон. За таких обставин Суд вважає, що, відмовившись супроводжувати заявника до лікарні та прийняти результати біологічного тесту заявника, національні органи влади унеможливили його захист від звинувачення у керуванні автомобілем у нетверезому стані. Це знівелювало вимоги справедливого судового розгляду та рівності сторін, що суперечить вимогам статті 6 §§ 1 і 3 (b) Конвенції.
Отже, мало місце порушення цих положень.
ВИСНОВОК
Порушення пунктів 1 та 3 (b) статті 6 Конвенції.
Немає необхідності розглядати прийнятність та суть скарги за статтею 8 Конвенції.
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 5 липня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.
Документ у перекладі Савви Кузьменка, адвоката, директора Вищої школи адвокатури НААУ.