Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі -КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 286 КК на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Вирішено питання цивільних позовів, процесуальних витрат, речових доказів та арешту майна у провадженні.
Як установив місцевий суд, 23 квітня 2018 року о 11:57 водій ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «RENAULT LOGAN» (р. н. НОМЕР_1 ), що належить ОСОБА_8 , рухався в умовах необмеженої видимості по асфальтованому, сухому дорожньому покриттю на вулиці Довгій в Київському районі міста Одеси з боку вулиці Семена Яхненка у напрямку вулиці Львівської, де організований односторонній рух і проїзна частина має по одній смузі руху в протилежних напрямках, що позначені відповідною горизонтальною дорожньою розміткою. Наблизившись до розташованого праворуч за ходом руху будинку № 60 на вул. Довгій, водій ОСОБА_6 зупинив керований ним автомобіль на правій межі проїзної частини, після чого вирішив виконати маневр лівого розвороту та припаркувати автомобіль на непарному боці вулиці, оскільки отримав замовлення на перевезення пасажирів від будинку № 51 на вул. Довгій. Водій ОСОБА_6 , грубо порушуючи вимоги пунктів: 2.3. «б», 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, з наступними змінами, перед початком виконання маневру лівого розвороту уважним не був, невірно оцінив дорожню обстановку, яка склалася, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації не вжив, не переконався, що вказаним маневром не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявляючи злочинну самовпевненість, тобто, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, легковажно розраховував на їх відвернення, став виконувати маневр розвороту поза перехрестям не з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку та при відсутності будь-яких перешкод технічного характеру не дав дорогу мотоциклу «YAMAHA МТ 09» (р. н. НОМЕР_2 ), належного ОСОБА_9 , під керуванням водія ОСОБА_10 , який наближався ззаду у попутному із автомобілем напрямку, у своїй смузі, прямолінійно, зі швидкістю приблизно 129,6 км/год, із увімкненим світлом головної фари. При цьому водій ОСОБА_6 , завчасно виявив мотоцикл на проїзній частині, допускав факт руху мотоциклу із явним перевищенням, майже втричі, допустимої в населеному пункті швидкості руху, проте не утримався від виконання маневру та у безпосередній близькості від зазначеного мотоциклу почав виконувати розворот ліворуч, зміщуючись до середини проїзної частини, перетинаючи переривчасту лінію горизонтальної дорожньої розмітки 1.5, виїхав на зустрічну половину проїзної частини, чим створив аварійну ситуацію для водія мотоциклу, який з моменту виявлення небезпеки в русі, застосував екстрене гальмування, що призвело до перекидання мотоцикла на лівий борт, падіння водія ОСОБА_10 на дорожнє покриття з послідуючим контактуванням останнього із заднім лівим колесом автомобіля.
В результаті ДТП водієві мотоциклу ОСОБА_10 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинному зв`язку з його смертю на місці пригоди.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 09 лютого 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі з доповненнямизахисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд цього кримінального провадження в суді першої інстанції.
Захисник обґрунтовує свої вимоги тим, що вирок суду не відповідає ст. 374 КПК, адже докази, які суд поклав в основу обвинувального вироку, не підтверджують винуватість його підзахисного та безпосередньо не стосуються події злочину.
Зокрема звертає увагу на схему місця ДТП від 04 листопада 2020 року, яка, на його думку, протирічить протоколу огляду місця події, який було складено у день ДТП, тобто 23 квітня 2018 року. Додає, що цю схему від 04 листопада 2020 року було складено без учасника ДТП – ОСОБА_6 , однак за участі потерпілих, які не були очевидцями ДТП. Крім того, на думку захисника, цей доказ не було відкрито стороні захисту, як визначено ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).
Стверджує, що на вказане порушення зверталась увага апеляційного суду, однак цей суд безпідставно йому відмовив у повторному дослідженні доказів, чим допустив порушення вимог ст. 404 КПК.
Зазначає про порушення права на захист ОСОБА_6 під час досудового розслідування та судового розгляду, оскільки в останнього був відсутній захисник. Як уважає касатор, орган досудового розслідування та суд повинні були організувати ОСОБА_6 зустріч із захисником, як те передбачено ст. 54 КПК, а оскільки слідчі дії було здійснено без участі захисника, тому їх необхідно визнати недопустимими доказами у справі.
Стверджує, що на всі ці порушення зверталася увага апеляційного суду, однак відповідей на доводи апеляційної скарги захисника колегія суддів не надала, чим допустила порушення вимог статей 370, 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги, уважав доводи необґрунтованими, просив судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Отже, касаційний суд не перевіряє вироки щодо неповноти та однобічності судового слідства, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 цього Кодексу.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Із положень ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Аргументи захисника щодо недоведення належними й допустимими доказами наявності у діях засудженого ознак інкримінованого злочину є хибними.
Висновок суду про порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_6 , який керував транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, підтверджено рядом сукупністю досліджених доказів.
Своє рішення суд обґрунтував, зокрема, на підставі аналізу:
– показань самого обвинуваченого ОСОБА_6 , який хоча і не визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення в повному обсязі, однак повідомив суду, що він рухався на автомобілі «RENAULT LOGAN» (р. н. НОМЕР_1 ), по вул. Довгій в м. Одесі, зупинився на велодоріжці. Йому треба було розвернутися, тому він почав свій маневр розвороту з велодоріжки, яка розташована праворуч від обраної ним смуги руху. Він пропустив зустрічний транспорт та переконавшись, що не створить перешкоду для інших транспортних засобів, почав здійснювати маневр розвороту. Він у дзеркало заднього виду бачив позаду фару мотоциклу, чув його спортивний гуркіт двигуна, але мотоцикл був дуже далеко, приблизно на відставні 150 метрів, тому, допускаючи, що завершить маневр лівого розвороту без перешкод, почав маневр розвороту;
– протоколу огляду місця події від 23 квітня 2018 року з фототаблицею та схеми ДТП, за яким оглянуто ділянку місцевості на вул. Довгій в м. Одесі біля буд. 51-а, і зафіксовані технічні характеристики та елементи дороги, механічні пошкодження, локалізація і місця розташування транспортних засобів, сліди ДТП, місце положення водія мотоцикла та інші необхідні відомості (а. п. 2-14, т. 2);
– схеми місця ДТП складеною після повторного огляду місця події за участю учасників кримінального провадження на підставі ухвали суду від 07 жовтня 2020 року (а. п. 196, т. 2).
– висновку судової авто-технічної експертизи дослідження обставин і механізму ДТП від 21 червня 2018 року № 608-а, відповідно до якого у даній дорожній ситуації водій автомобіля «RENAULT LOGAN» (р. н. НОМЕР_1 ) – ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України і мав технічну можливість запобігти зіткнення транспортних засобів, дотримуючись вказаних вимог Правил дорожнього руху України. Водій мотоцикла «YAMAHA МТ 09» (р. н. НОМЕР_2 ) – ОСОБА_10 у даній дорожній ситуації повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 12.4 та 12.3 Правил дорожнього руху України і мав технічну можливість запобігти зіткнення транспортних засобів дотримуючись вказаних вимог Правил дорожнього руху України. Для заданого комплексу вихідних даних дії обох водіїв не відповідали вказаним вимогам правил дорожнього руху і з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з виникненням події цієї пригоди (а. п. 84-89, т. 2);
– висновку комплексної фототехнічної та авто-технічної експертизи від 13 квітня 2021 року № КСЕ-19/116-21/3952, згідно з яким в результаті дослідження відеофайлу встановлено, що на момент початку руху автомобіля, мотоцикл знаходився не в полі зору камери. Швидкість мотоцикла перед падінням становить приблизно 129,6 км/год.
У даній дорожній ситуації водій автомобіля «RENAULT LOGAN» (р. н. НОМЕР_1 ) – ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху України і мав технічну можливість запобігти зіткнення транспортних засобів, дотримуючись вказаних вимог. Водій мотоцикла «YAMAHAМТ 09» (р. н. НОМЕР_2 ) – ОСОБА_10 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 12.4 та 12.3 Правил дорожнього руху України і мав технічну можливість запобігти зіткнення транспортних засобів шляхом екстреного гальмування.
Для заданого комплексу вихідних даних дії обох водіїв не відповідали вказаним вимогам правил дорожнього руху і з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з виникненням події цієї пригоди (а. п. 4-12, т. 3);
– висновку судової транспортно-технічної експертизи від 18 червня 2018 року № 588-А з фототаблицею, згідно з яким на автомобілі «RENAULT LOGAN» (р. н. НОМЕР_1 ) рульове керування, гальмова система, ходова частина та система освітлення автомобіля на момент огляду знаходилися в працездатному стані і дозволяли водію автомобіля змінювати напрямок та характер руху залежно від ситуації, що складається на дорозі (а. п. 63-67, т. 2);
– висновку судової транспортно-технічної експертизи від 18 червня 2018 року № 590-А з фототаблицею, за яким на «YAMAHAМТ 09» (р. н. НОМЕР_2 ) рульове керування, гальмова система та ходова частина на момент огляду знаходилися в працездатному стані і дозволяли водію автомобіля змінювати напрямок та характер руху залежно від ситуації, що складається на дорозі (а. п. 71-74, т. 2);
– висновку судово-медичної експертизи від 07 червня 2018 року № 844-1408/2018, відповідно до якої досліджено труп ОСОБА_10 та встановлено множинність, поєднаність, поліморфізм, локалізація та механізм утворення ушкоджень (ударна дія), які свідчать про те, що ці ушкодження могли утворитися в результаті транспортної травми від дій деталей і поверхонь транспортних засобів та дорожного покриття. Смерть ОСОБА_10 перебуває в прямому причинному зв`язку з поєднаною травмою голови, шиї, грудної клітки, живота і таза у вигляді перелому кісток основи черепа, крововиливів під м`які мозкові оболонки, перелому під`язикової кістки та щітоподібного хряща, перелому лівої ключиці, грудини, переломів правих та лівих ребер з розривами пристінкової плеври з крововиливами у плевральні порожнини, перелому грудного відділу хребта з розривом спинного мозку, забоїв лівої легені, розривів правої нирки, селезінки.
Також в судовому засіданні було досліджено й ряд інших доказів, детально відображених у вироку, які суд визнав належними відповідно до ст. 85 КПК, оскільки вони підтверджують факт виникнення події ДТП за участі водіїв ОСОБА_6 та ОСОБА_10 з послідуючими її наслідками.
Водночас суд визнав недопустимим доказом висновок судової авто-технічної експертизи від 21 червня 2018 року № 589-а (а. п. 78-79, т. 2), яким встановлено швидкість руху мотоцикла перед виникненням аварійної ситуації не менше 134-156 км/год, оскільки вказана експертиза проводилася на підставі помилкових вихідних даних, зазначених в схемі місця ДТП, складеної під час огляду місця події 23 квітня 2018 року. Після проведення за дорученням суду повторного огляду місця події (а. п. 189, 196, т. 2) і призначеної в суді комплексної фототехнічної та авто-технічної експертизи від 13 квітня 2021 року № КСЕ-19/116-21/3952, швидкість мотоциклу становила приблизно 129,6 км/год.
Таким чином суд уточнив фактичні обставини, встановлені прокурором під час досудового розслідування, що знайшли відображення в обвинувальному акті, в частині швидкості руху мотоциклу «YAMAHA МТ 09» (р. н. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_10 , з 134-156 км/год на 129,6 км/год, оскільки прокурор не звернувся до суду з клопотанням про зміну обвинувачення в цій частині.
Сукупність зібраних у справі та належним чином досліджених у судовому засіданні доказів, доповнюють один одного та у своїй сукупності підтверджують саме винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину. За встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 отримали належну правову оцінку за ч. 2 ст. 286 КК.
Суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті відповідно до вимог КПК.
Порушень процесуального порядку збирання, наведених у вироку, доказів за матеріалами провадження не встановлено, суд правильно вирішив питання про їх належність та допустимість, тому доводи в цій частині касаційної скарги захисника колегія суддів вважає безпідставними.
В касаційній скарзі сторона захисту фактично висловлює позицію щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, однак колегія суддів не може погодитися з цим.
Диспозиція ст. 286 КК є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
При цьому, якщо дорожньо-транспортна пригода виникла за участю декількох водіїв, наявність чи відсутність у їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки, передбачені ст. 286 КК, настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також те, чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм у зв`язку з їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків.
Суди попередніх інстанцій встановили, що обвинувачений ОСОБА_6 перед початком виконання маневру лівого розвороту уважним не був, невірно оцінив дорожню обстановку, яка склалася, заходів, що виключають виникнення і розвиток аварійної ситуації, не вжив, не переконався, що вказаним маневром не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проявляючи злочинну самовпевненість, тобто, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, легковажно розраховував на їх відвернення, став виконувати маневр розвороту поза перехрестям не з відповідного крайнього положення на проїзній частині даного напрямку та при відсутності будь-яких перешкод технічного характеру не дав дорогу мотоциклу «YAMAHA МТ 09» (р. н. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_10 , який наближався ззаду у попутному із автомобілем напрямку, у своїй смузі, прямолінійно, зі швидкістю приблизно 129,6 км/год, із увімкненим світлом головної фари. При цьому водій ОСОБА_6 завчасно виявив мотоцикл на проїзній частині, допускав факт руху мотоциклу із явним перевищенням, майже втричі, допустимої в населеному пункті швидкості руху, проте не утримався від виконання маневру та у безпосередній близькості від зазначеного мотоциклу почав виконувати розворот ліворуч, зміщуючись до середини проїзної частини, перетинаючи переривчасту лінію горизонтальної дорожньої розмітки 1.5, виїхав на зустрічну половину проїзної частини, чим створив аварійну ситуацію для водія мотоциклу, який, з моменту виявлення небезпеки в русі, застосував екстрене гальмування, що призвело до перекидання мотоцикла на лівий борт, падіння водія ОСОБА_10 на дорожнє покриття з послідуючим контактуванням останнього із заднім лівим колесом автомобіля.
Між тим колегія суддів звертає увагу, що порушення вимог ПДР самим потерпілим (водієм мотоциклу ОСОБА_10 ) не виключає винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки останній зобов`язаний був виконувати, зокрема, вимоги пунктів 10.1 та 10.4 ПДР і за умов такого дотримання міг утриматися від виконання маневру та уникнути створення аварійної ситуації, яка спричинила смерть потерпілого.
Твердження захисника про те, що суд апеляційної інстанції не надав відповіді стосовно заперечень ОСОБА_6 щодо схеми місця ДТП, складеної після повторного огляду місця події за участю учасників кримінального провадження на підставі ухвали суду від 07 жовтня 2020 року, колегія суддів уважає необґрунтованими з огляду на ухвалу районного суду від 07 жовтня 2020 року, якою доручено СВ Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області здійснити слідчу дію – огляд місця події за участі прокурора та представника потерпілих. Під час розгляду цього клопотання обвинувачений не заперечував щодо проведення слідчої дії без його участі. Крім того під час судового розгляду 23 листопада 2020 року ОСОБА_6 не мав заперечень щодо складеної схеми ДТП після проведення повторної слідчої дії, а також не заперечував щодо призначення комплексної фототехнічної та авто-технічної експертизи , що підтверджується журналом судового розгляду. Вказане підтверджено і під час апеляційного розгляду.
Також колегія суддів не вбачає порушень ст. 290 КПК щодо невідкриття схеми місця ДТП, складеної після повторного огляду місця події на підставі ухвали суду від 07 жовтня 2020 року, виходячи з такого.
Відповідно сталої практики Верховного Суду, чинний КПК не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборона адресована суду, який згідно з ч. 12 ст. 290 КПК, не має права допустити наявні в них відомості як докази, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті сторонам.
Враховуючи, що зазначений документ (схема місця ДТП від 04 листопада 2020 року) було отримано під час судового розгляду на підставі рішення суду від 07 жовтня 2020 року за клопотанням представника потерпілих, при цьому обвинувачений, який був у судовому засіданні та не заперечував проти задоволення клопотання та подальше долучення до матеріалів провадження схеми місця ДТП, на підставі якої проведено автотехнічну експертизу, тому підстав уважати про порушення вимог ст. 290 КПК відсутні.
Крім іншого, касатор звертає увагу Суду на порушення права на захист ОСОБА_6 під час досудового розслідування та судового розгляду, однак колегія суддів уважає такі доводи безпідставними.
Частиною 1 статті 52 КПК визначено, що участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
В інших випадках обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні: – щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; -щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, – з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою; – щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, – з моменту встановлення цих вад; – щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, – з моменту встановлення цього факту; – щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, – з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності; – щодо реабілітації померлої особи – з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи; – щодо осіб, стосовно яких здійснюється спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження, – з моменту прийняття відповідного процесуального рішення; – у разі укладення угоди між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості – з моменту ініціювання укладення такої угоди (ч. 2 ст. 52 КПК).
Тобто, як правильно встановив апеляційний суд, ОСОБА_6 не є особою, відповідно до положень ст. 52 КПК, щодо якої передбачено забезпечення обов`язкової участі захисника у кримінальному провадженні.
Водночас, відповідно до заяви обвинуваченого ОСОБА_6 від 17 серпня 2018 року останній відмовився від захисту його інтересів захисником та погодився свої інтереси в суді захищати самостійно (а. п. 31, т. 1). Того ж дня ОСОБА_6 отримав пам`ятку про права та обов`язки, передбачені КПК, які йому зрозумілі, що підтверджується його розпискою та журналом судового засідання від 17 серпня 2018 року.
Суд апеляційної інстанції констатував, що матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів того, що ОСОБА_6 звертався до суду першої інстанції з клопотаннями чи заявами про призначення йому безоплатного захисника, а суд йому відмовив, а тому відсутні обставини, які б свідчили про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_6 під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Безпідставними є і доводи касаційної скарги захисника про порушення апеляційним судом вимог процесуального закону, зокрема статей 404, 419 КПК.
Під час перевірки доводів апеляційної скарги захисника на вирок місцевого суду, апеляційний суд дійшов висновку, що вони є необґрунтованими. При цьому, з огляду на зміст апеляційної скарги, жоден із їх доводів не залишився поза увагою апеляційного суду та на кожен із них суд в оскаржуваній ухвалі дав належну відповідь, навівши докладні мотиви свого рішення щодо залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного вироку – без змін.
Разом із цим, дійшовши вказаних вище висновків, апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження й докази, досліджені й перевірені місцевим судом під час судового розгляду, яким місцевий суд надав відповідну правову оцінку, дійшов безспірного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, за яке його засуджено. При цьому апеляційний суд не давав іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції.
Частиною 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд зазначив, що окремою ухвалою цього суду від 09 лютого 2023 року захиснику ОСОБА_7 було відмовлено в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, з тих підстав, що захисник не навів жодних обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, для повторного дослідження вказаних доказів, які були предметом дослідження у суді першої інстанції.
Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог статей 405, 404 КПК, а постановлена ухвала щодо ОСОБА_6 відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому твердження касаційної скарги сторони захисту про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК є безпідставним.
Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, що були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.
Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для скасування судових рішень, як того просить захисник, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.
Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.