Порушення права засудженого на захист через неналежне виконання захисником своїх обов’язків під час розгляду справи не може вважатися нововиявленою обставиною. Можливі процесуальні порушення, допущені під час розгляду справи, у тому числі й такі, що могли позначитися на ефективності захисту, не є нововиявленими обставинами в розумінні ст. 459, пунктів 4, 5 ст. 462 КПК.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: обласний суд вироком від 17.10.1996 засудив ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, передбачених п. «е» ч. 2 ст. 93 та ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 122 КК 1960 р. до покарання у виді смертної кари. Вирок
був залишений без змін ухвалою ВСУ від 03.12.1996. Засуджений звернувся до місцевого суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами вироку
обласного суду від 17.10.1996, пославшись на зізнання ОСОБА_2 у тому, що у 1996 р. він обмовив засудженого, а також на неналежне виконання обов’язків захисником засудженого під час розгляду справи у 1996 р. Місцевий суд ухвалою від 06.02.2020 відмовив у задоволенні заяви засудженого, не визнавши наведені засудженим обставини нововиявленими.
Апеляційний суд ухвалою від 19.03.2021 рішення суду першої інстанції залишив без зміни.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвали місцевого суду від 06.02.2020 та апеляційного суду від 19.03.2021 про перегляд за нововиявленими обставинами
вироку обласного суду від 17.10.1996.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала необґрунтованими доводи у касаційній скарзі захисника, що надані у 2017 р. свідчення ОСОБА_2 про те, що його показання у 1996 р. були завідомо неправдивими, є нововиявленою
обставиною, яка дає підстави для скасування вироку. Під час розгляду заяви про
перегляд в судовому засіданні був допитаний ОСОБА_2, який повідомив, що у 1996 р. оговорив себе та засудженого внаслідок застосування до нього незаконних методів слідства, про що написав заяву, яку передав захиснику засудженого восени 2017 р.
Відповідно до статей 73 та 74 КПК 1960 р., за яким здійснювалося провадження у 1996 р., показання підозрюваного, обвинуваченого, у тому числі їх достовірність, підлягали перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини могло бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі. З матеріалів провадження вбачається, що під час розгляду справи по суті у 1996р. суд оцінював достовірність показань усіх підсудних, у тому числі перевіряв їх заяви про самообмову внаслідок примусу з боку органів досудового слідства. Суд визнав заяви про такий примус безпідставними і, виходячи з сукупності доказів, визнав за можливе покладатися на показання ОСОБА_2, які він давав, у тому числі, під час судового розгляду. Також ці показання і заяви обвинувачених були предметом перевірки в суді касаційної інстанції.
Виходячи з умов перегляду за нововиявленими обставинами, Суд не вирішує питання про обґрунтованість висновків судів щодо достовірності доказів, покладених в основу вироку. Однак висновки в судових рішеннях свідчать про те, що обставини, на які посилалась сторона захисту в заяві про перегляд, були відомі судам і обвинуваченим (підсудним), а тому не можуть вважатися нововиявленими у значенні ст. 459, пунктів 4, 5 ст.462 КПК.
Також не можна визнати нововиявленою обставиною заявлене стороною захисту порушення права на засудженого захист через неналежне виконання захисником своїх обов’язків. Для того, щоб обставина, на яку посилається засуджений, могла бути визнана нововиявленою, вона має стосуватися предмету доказування у справі, тобто обставин, що зумовили висновок про винуватість особи у вчиненні злочину. Можливі процесуальні порушення, допущені під час розгляду справи, у тому числі й такі, що могли позначитися на ефективності захисту, не є обставинами, на які посилаються ст. 459 та пункти 4, 5 ст. 462 КПК.
Детальніше з текстом постанови ВС від 08.02.2022 у справі No 791/1/18 (провадження No 51-9184км18) можна ознайомитися за посиланням – https://reestr.court.gov.ua/Review/103371866.