За змістом ч. 1 ст. 530, ч. 2. ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК у разі визначення терміну виконання зобов’язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна

Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

КГС ВС розглянув касаційну скаргу Компанії Combinatul de Vinuri “CRICOVA” S.A. у справі за позовом Компанії Combinatul de Vinuri «CRICOVA» S.A. до ТОВ «Укрімпорт KV» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача − ТОВ «ТД «Укрімпорт», про стягнення заборгованості в розмірі 432 176,70 євро.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Сторони уклали ексклюзивну дистриб’юторську угоду від 13.12.2007 № 22-V щодо об’єднання своїх зусиль для просування товару (алкогольної продукції) на території України.

Згідно із цією угодою сторони погодили, що дистриб’ютор (відповідач) здійснює закупівлю товару у виробника (позивача) на підставі відповідних чинних контрактів купівлі-продажу, укладених між виробником та дистриб’ютором.

14 грудня 2007 року cторони уклали контракт № 25-V, відповідно до пункту 1.1 якого продавець (позивач) продає, а покупець (відповідач) купує на умовах FCA
– м. Кишинів, Республіка Молдова (розуміється відповідно до документа
Міжнародної торговельної палати «Інкотермс-2000») алкогольну продукцію,
виготовлену продавцем (товар).

Сторони неодноразово вносили змін до цього контракту щодо строку дій (продовжено в частині поставки товару до 31.12.2018) та умов оплати.

Відповідно до додаткової угоди від 14.05.2018 до контракту № 25-V сторонами було узгоджено ціну товару, який поставляється з 14.05.2018 по 31.12.2018, та встановлено умови оплати, а саме: оплата товару, який поставлено на адресу покупця, здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 150 днів з моменту оформлення експортної митної декларації на

З аналогічними умовами та строком дії сторони уклали контракти від 20.04.2011 № 27-V, від 09.08.2013 № 29-V та від 15.08.2014 № 29-V. відповідну партію товару.

Надалі сторонами вирішувалося питання про поетапне погашення боргу з урахуванням наявного обсягу продажу, а також було укладено договір про реструктуризацію заборгованості та додаткову угоду до нього, якою було змінено умови оплати товару, передбачені контрактами.

03 червня 2019 року позивач пред’явив претензію про сплату боргу в розмірі 449 070,35 євро, що виник за поставлений товар у період з 04.04.2016 по 31.12.2018.

У свою чергу, 01.10.2019 між позивачем (виробник), відповідачем (покупець 1) та ТОВ «ТД «Укрімпорт» (покупець 2) було укладено тристоронню угоду про співробітництво, яка стосується контрактів від 12.12.2007 № 21-V, від 14.12.2007 № 25-V, від 29.10.2008 № 23-V, від 20.04.2011 № 27-V та від 15.08.2014 № 29-V, а також контракту від 05.11.2012 № 01-CR, який було укладено між позивачем та третьою особою і зобов’язання за яким не є предметом спору в цій справі.

У пункті 2 цієї угоди сторони погодили новий порядок погашення відповідачем заборгованості з оплати товару, що виникла станом на 01.10.2019, а саме погодили, що покупець 1 не раніше оформлення банківської гарантії на конкретну поставку, але не пізніше дня відвантаження сплачує виробнику суму в розмірі 5 000,00 євро в рахунок погашення заборгованості, яка зазначена в цьому пункті, перед відвантаженням виробником будь-якому з покупців (покупцю 1 або покупцю 2) кожної нової партії товару згідно з їхніми замовленнями після 01.10.2019.

Позивач поставив відповідачу товар на суму 320 708,70 євро за контрактами від 14.12.2007 № 25-V (на суму 162 188,64 євро), від 20.04.2011 № 27-V (на суму 135 684,06 євро) та від 15.08.2014 № 29-V (на суму 228 36 євро), а також за контрактом від 09.08.2013 № 29-V на суму 111 468,00 євро. Відповідач цей товар не оплатив, що визнається та не оспорюється.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 111 468,00 євро заборгованості за контрактом від 09.08.2013 № 29-V. В іншій частині позову відмовлено з тих підстав, що відповідно до угоди про співробітництво від 01.10.2019 сторони залучили до правовідносин ТОВ «ТД «Укрімпорт» як другого покупця товару на території України та визначили порядок погашення заборгованості, що виникла станом на 01.10.2019 за контрактами від 14.12.2007 № 25-V, від 20.04.2011 № 27-V та від 15.08.2014 № 29-V, за яким покупець сплачує 5 000 євро в рахунок погашення заборгованості не пізніше дня відвантаження нової партії товару відповідно до заявки ТОВ «ТД «Укрімпорт» або відповідача, що здійснена після 01.10.2019. Проте доказів реалізації сторонами узгодженого угодою порядку виконання зобов’язань ТОВ «Укрімпорт KV» немає, а тому строк оплати вартості поставленого товару за цими контрактами не настав.

ОЦІНКА СУДУ

За змістом частини першої статті 530 ЦК України у взаємозв’язку з частиною другою статті 251, частиною другою статті 252 цього Кодексу, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, у разі визначення терміну виконання зобов’язання з вказівкою на майбутню подію нею може бути визнана лише та подія, неминучість якої є безумовна. Якщо юридичні наслідки мають певну ступінь вірогідності настання, то має місце не існування часової категорії у вигляді терміну, а умова.

Отже, для перевірки правильності застосування судами норм статті 530, 607 ЦК України касаційний суд у контексті доводів касаційної скарги й підстав касаційного оскарження має відповісти по черзі на такі запитання: чи є визначена сторонами вказівка на певні обставини подією, яка неминуче має настати; які правові наслідки погодження такої умови у договорі; чи є у такому разі припиненим зобов’язання внаслідок неможливості його виконання (кредитора – поставити новий товар; боржника – оплати раніше поставлений товар)?

КГС ВС зазначив, що застосування частини першої статті 530 ЦК України до встановлених судами обставин справи дає підстави для висновку, що у договорі
(угоді про співробітництво) термін виконання боржником обов’язку не
встановлений, оскільки здійснення чергового платежу обумовлено реалізацією права однієї із сторін (подання заявки) та вчиненням іншою певних дій
(відвантаження товару після одержання вимоги покупця), що з огляду на конкретні обставини справи не є подією, яка неминуче має настати.

З огляду на цей висновок, а також обставини справи (до уваги взято усталену практику відносин між сторонами, зміст переговорів, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін) КГС ВС визнав, що у спірних правовідносинах кредитор має право вимагати виконання зобов’язання у будь-який час за правилами частини другої статті 530 ЦК України, а боржник повинен був виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

При цьому неможливість здійснювати нові поставки товару в майбутньому через закінчення строку дії договору, відсутність домовленості сторін про його продовження та нездійснення нових поставок не означає припинення
зобов’язання у розумінні статті 607 ЦК України, оскільки такі обставини існували на момент укладання угоди і мають суб’єктивний характер. У сукупності такі
обставини свідчать, що строк (термін) виконання боржником обов’язку не був
встановлений, тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, враховуючи викладене, КГС ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій внаслідок неправильного застосування норм статті 530 України зробили помилковий висновок, що строк оплати раніше поставленого товару не настав, оскільки в угоді про співпрацю строк (термін) виконання чергового платежу був визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати.

У зв’язку з цим КГС ВС скасував судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги щодо стягнення 320 708,70 євро та ухвалив у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 04.04.2023 у справі №916/1349/21 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/110080537.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.