Обставини справи
обвинувачений шляхом використання мобільних телефонів, невстановлених електронних пристроїв та фінансових номерів потерпілого ідентифікувався через мережу «Інтернет» як потерпілий, здійснив низку фінансових операцій, без згоди потерпілого. Так, обвинувачений видав себе за потерпілого, як власника банківських рахунків та позичальника за кредитними договорами, і за допомогою введення через технічні засоби неправдивої інформації, видавши себе за власника, ввів в оману низку банків і небанківських фінансових установ для заволодіння чужим майном, яке належало потерпілому, чим завдав останньому шкоди на загальну суму 69 820,08 грн.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 361, ч. 3 ст. 190 КК.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що суди не встановили, яким способом було вчинено інкриміноване засудженому шахрайство.
Позиція ККС: змінено рішення судів попередніх інстанцій в частині призначення покарання.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС констатувала, що об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК, полягає в заволодінні чужим майном або придбанні права на нього шляхом обману чи зловживання довірою.
У складі шахрайства обман чи зловживання довірою є самостійними (альтернативними) способами вчинення кримінального правопорушення.
За усталеною судовою практикою обман, як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно, у його класичному розумінні, є інформаційним впливом з метою введення в оману через повідомлення власнику, особі у фактичному володінні якої перебуває майно або вона має право розпорядитися майном, завідомо неправдивих відомостей, повідомлення яких має вагоме значення для ухвалення останніми рішення щодо передачі майна, права на майно винуватому, який в такий спосіб прагне протиправно, безповоротно і безоплатно заволодіти чужим для нього майном, а також приховування певних відомостей з такою ж метою, коли винуватий прагне підтримати оману, яка виникла внаслідок інших обставин до його протиправних дій.
Характерною ознакою шахрайства є зовні добровільна передача винному майна чи права на нього власником (володільцем), який діє під впливом омани, викликаної протиправною поведінкою з боку винного, яка й обумовлює похідне від неї волевиявлення та передачу останньому чужого для нього майна чи права на майно.
Використання засобів дистанційної комунікації (телефон, комп’ютер тощо) суттєво розширює межі можливого протиправного впливу з метою введення в оману уповноваженої особи щодо тих чи інших обставин, які обумовлюють заволодіння чужим майном.
Так, особа шляхом обману, зокрема, за допомогою використання відповідних додатків та програмного забезпечення, завантажених у мобільний телефон з метою віддаленого керування відкритими в банку рахунками та розпорядження коштами, може розпорядитися чужими для неї грошима як власними і протиправно заволодіти ними. У цьому випадку подана особою в такий спосіб завідомо неправдива інформація, яка нібито виходить від власника банківського рахунку, обумовлює можливість розпорядження «як власником» чужими грошима з чужого банківського рахунку.
Колегія суддів ККС вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що в цьому провадженні мав місце обман як спосіб протиправногозаволодіння чужим майном, зміст якого полягає в повідомленні неправдивих відомостей за допомогою використання мобільних телефонів та невстановлених електронних пристроїв щодо персональних ідентифікаційних даних власника банківських рахунків та особи позичальника за кредитними договорами («обман в особі»).
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 09.03.2026 справі № 712/6681/23 (провадження № 51-4343км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/134881222
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.