Друга окрема думка у справі Порошенка: суддя Радишевська вважає, що лист Держфінмоніторингу не є доказом, а лише переказом версії обвинувачення

14 липня 2026 року суддя Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Олеся Радишевська виготовила окрему думку до рішення від 10 липня 2026 року у справі № 990/80/25, яким колегія суддів більшістю голосів відмовила Петру Порошенку в позові проти Президента України щодо скасування персональних санкцій РНБО.

Це вже друга з двох окремих думок у цій справі — раніше «Адвокат Пост» уже висвітлював окрему думку судді Михайла Смоковича в цій самій справі, який дійшов протилежного висновку через інший правовий аргумент — про перевищення Держфінмоніторингом меж власної компетенції. Позиція Радишевської будується на іншому, самостійному аргументі — незастосуванні до конкретних фактів справи вже сформульованого Великою Палатою тесту оцінки санкцій.

П’ятиелементний тест Великої Палати, який застосовує суддя

Суддя спирається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 990/224/23, яка, з урахуванням висновків ЄСПЛ у справі «ТОВ «М.С.Л.» проти України» (рішення від 16.10.2025), уточнила обсяг судового перегляду указів про санкції. За цим тестом суд має перевірити п’ять самостійних аспектів: (1) процедуру ухвалення рішення; (2) достатність фактичної основи; (3) правильність правової кваліфікації встановлених обставин; (4) пропорційність санкцій меті їх застосування; (5) відсутність свавілля. Невиконання хоча б одного з цих аспектів є самостійною підставою для скасування рішення про санкції.

Суддя прямо зазначає: на її переконання, у цій справі не дотримано саме другого критерію — достатньої фактичної основи.

Чому лист Держфінмоніторингу, на думку судді, не може вважатися достатнім доказом

Це центральний аргумент окремої думки. Суддя встановлює: на кожному етапі підготовки рішення про санкції — від наради за участю Першого віцепрем’єр-міністра й голови Держфінмоніторингу, через розпорядження Кабінету Міністрів, до рішення РНБО і самого Указу Президента — усі суб’єкти спиралися виключно на інформацію, викладену в одному-єдиному листі Держфінмоніторингу України від 12.02.2025 № 228/413-04/ДСК.

Ключовий висновок судді: цей лист за своїм змістом не є результатом аналітичної роботи Держфінмоніторингу в межах наданих йому повноважень щодо аналізу фінансових та інших операцій на предмет їх зв’язку з відмиванням коштів чи фінансуванням тероризму, — а лише в загальних рисах відтворює версію сторони обвинувачення в кримінальному провадженні (кримінальних провадженнях), що перебувають на стадії досудового розслідування чи судового розгляду.

Суддя посилається на іншу частину тієї ж постанови Великої Палати: санкції за своєю правовою природою не є видом юридичної відповідальності — вони є превентивними обмежувальними заходами, спрямованими на захист від реальних та/або потенційних загроз, а не карою за вчинене правопорушення. Тому підставою для їх застосування має бути не кримінально-правова кваліфікація діяння в чужому провадженні, а самостійно встановлена сукупність конкретних, точних і послідовних доказів, здатних з достатнім ступенем переконливості підтвердити наявність реальної чи потенційної загрози.

Тягар доведення покладено на відповідача — і він, за оцінкою судді, не виконаний

Суддя нагадує: відповідно до частини другої статті 77 КАС України, у справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень саме на відповідача покладається обов’язок довести правомірність свого рішення. У цій справі, за висновком судді, ні Президент, ні РНБО, ні Кабінет Міністрів, ні Міністерство економіки не надали доказів, які б з необхідним ступенем переконливості підтверджували наявність обставин, передбачених статтею 3 Закону України «Про санкції».

Суддя детально простежує цей ланцюжок дублювання: Міністерство економіки в пояснювальній записці до проєкту розпорядження Кабміну просто продублювало зміст листа Держфінмоніторингу, не проводячи власної оцінки дій позивача; саме розпорядження Кабміну від 12.02.2025 № 109-р та протокол засідання, на якому вирішувалося питання про внесення пропозиції РНБО, також не містили самостійного обґрунтування наявності підстав для санкцій. Тобто на жодному з проміжних етапів жоден орган не здійснив незалежної перевірки чи оцінки первинної інформації — усі просто ретранслювали той самий документ.

Міжнародно-правовий контекст, на який спирається суддя

Значну частину окремої думки присвячено огляду практики ЄСПЛ і Суду справедливості ЄС щодо судового контролю за санкціями — рішення у справах «Bosphorus Hava Yolları проти Ірландії» (2005), «Нада проти Швейцарії» (2012), «Аль-Нашіф проти Болгарії» (2002), «Аль-Дулімі та Montana Management проти Швейцарії» (2016), справи Каді проти Ради ЄС (2008, 2013), а також свіжіше рішення Суду ЄС у справі «Богуслаєв проти Ради ЄС» (T-297/24, 04.06.2025) — що стосувалося скасування санкцій щодо резидента України.

З цієї практики суддя виводить єдиний наскрізний стандарт: судовий контроль за санкціями не може обмежуватися формальною оцінкою процедури — суд зобов’язаний перевірити, чи справді факти, покладені в основу рішення, є обґрунтованими по суті, а не просто «правдоподібними абстрактно». Компетентний орган, а не особа, повинен довести обґрунтованість висунутих проти неї підстав.

Висновок судді

За сукупністю викладеного суддя доходить висновку: оскільки в матеріалах справи немає достатніх доказів того, що рішення про санкції ґрунтується на достатньому фактичному підґрунті, а наявний лише лист, що відтворює версію обвинувачення в незавершеному кримінальному провадженні, — оскаржуваний Указ підлягав скасуванню, а позов Порошенка — задоволенню.

Значення другої окремої думки

Наявність тепер уже двох окремих думок у цій справі, побудованих на різних правових аргументах (Смокович — про перевищення Держфінмоніторингом меж компетенції; Радишевська — про недотримання критерію достатньої фактичної основи з п’ятиелементного тесту Великої Палати), суттєво посилює позицію сторони захисту Порошенка в разі оскарження рішення до Великої Палати Верховного Суду: колегія, яка ухвалила рішення 10 липня 2026 року, виявилася розділеною не лише щодо результату, а й щодо самої методології застосування вже сформульованого Великою Палатою стандарту оцінки законності президентських санкцій.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.