12 червня 2019 року Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Вороньківська сільська рада, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, ОСОБА_5, про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна в натурі.
Позивач зазначила, що вона проживала з відповідачем однією сім’єю без реєстрації шлюбу з травня 2007 року до квітня 2015 року. Наприкінці 2007 року вони почали будувати житловий будинок. Відповідачу для обслуговування будинку передано у власність земельну ділянку, у липні 2010 року останньому видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. Оскільки будівництво здійснювалося за рахунок її та відповідача коштів, як сім’ї, та коштів її батьків, вважала, що цей будинок є їх спільною сумісною власністю.
Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, залишене без змін постановою апеляційного суду, мотивовано тим, що саме по собі звернення до клініки репродуктивної медицини не свідчить про існування відносин, притаманних подружжю.
Колегія суддів не погодилася із таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що суди не надали належної правової оцінки тому, що з 2012 року до 2015 року сторони відвідували клініку репродуктивної медицини «Надія», в якій брали участь у програмі штучного запліднення.
За змістом статей 49 –50 СК України участь у програмі штучного запліднення через репродуктивну медицину підтверджує право на материнство та батьківство, а тому висновок суду, що цей факт не свідчить про існування відносин, притаманних подружжю, є передчасним і немотивованим.
Крім того, судами установлено, що відповідач проживав у квартирі, право власності на яку зареєстровано за позивачкою, сплачував за неї комунальні послуги, користувався її транспортними засобами, що ним не спростовано.
Для доведення факту, що за час спільного проживання сторони здійснювали будівництво житлового будинку з 2008 року по 2014 рік, позивач просила і суд призначив судову будівельно-технічну експертизу, яка не проведена у зв’язку з ухиленням відповідача від участі у ній.
Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того,хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з’ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Проведення цієї експертизи є важливим, оскільки може довести, що спірний будинок побудовано за час спільного проживання сторін.
Постановою Верховного Суду від 12 червня 2019 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі No 359/659/16-ц(провадження No 61-3356св19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/82635845