Критерієм порівняння різних кримінально-правових заходів та/або способів їх реалізації з точки зору покращення/погіршення юридичного становища людини є ступінь втручання у її права і свободи залежно від характеру і тривалості зумовлених відповідними заходами обмежень, заборон та/або додаткових обов’язків і співвідношення їх з інтересами особи.
Призначення за вироком суду покарання завжди передбачає конкуренцію інтересів обвинуваченого щодо уникнення чи мінімізації негативних правових наслідків для себе й інтересу держави, який полягає у притягненні винної особи до кримінальної відповідальності в міру її вини. Зазначене зумовлюється юридичною природою покарання як передбаченого законом обмеження прав і свобод засудженого, що згідно зі ст. 50 КК застосовується за вироком суду з метою кари, виправлення особи і запобігання вчиненню нових злочинів.
Водночас основним критерієм градації видів покарань, які можуть бути застосовані судом до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, є місце прав людини, втручання в які передбачає кожний із заходів примусу, у загальновизнаній ієрархії людських цінностей. У цій ієрархії право особи на свободу й особисту недоторканність має вищу цінність порівняно з правом власності й іншими речовими правами. Виходячи із зазначеного ціннісного орієнтиру законодавчий перелік видів покарання, встановлений у ст. 51 КК, побудований за принципом «сходів», де кожному виду покарання відведено відповідний щабель на шляху від менш до більш суворого. Зокрема, в ієрархії видів покарань штраф є найбільш м’яким серед інших видів покарання, зокрема обмеження чи позбавлення волі.
Постанова ВП ВС від 07.12.2021 у справі № 617/775/20 (провадження № 13-110кс21) https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010758
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.