Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, здійснює перегляд вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Його повноваження стосовно дослідження доказів зводяться до перегляду кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням наявності або відсутності обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів. Відсутність такого клопотання, якщо в оскарженому вироку суд дав оцінку всім доказам, на помилковість якої посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює виникнення обов’язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, і не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК. Датою ухвалення вироку варто вважати день підписання його складом суду.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдав через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.
Апеляційний суд ухвалою від 06.08.2018 вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
ВС постановою від 04.06.2019 ухвалу апеляційного суду від 06.08.2018 щодо
ОСОБА_1 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд ухвалою від 01.12.2021 вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: суд касаційної інстанції не виявив таких порушень норм матеріального або процесуального права, які би тягнули за собою зміну чи скасування оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_1.
Як убачається з обвинувального акта, що міститься у матеріалах кримінального
провадження, дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди.
Місцевий суд постановив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 у зв’язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення. Вирок залишено
без зміни за ухвалою апеляційного суду. ВС була розглянута касаційна скарга
прокурора, який оскаржував лише ухвалу апеляційного суду, при цьому вирок не оскаржувався.
Апеляційний суд, повторно розглянувши апеляційну скаргу, прийшов до наступних висновків.
У зв’язку з відсутністю належного обґрунтованого клопотання прокурора про повторне дослідження доказів по справі та відповідного доведення своїх доводів, апеляційний суд вичерпав всі визначені законом можливості для з’ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційної скарги, а з урахуванням положень статей 2, 7, 22, 26 КПК, відповідно до яких на суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також за умови відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального процесу щодо повторного дослідження доказів, в апеляційного суду відсутні законні підстави повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.
Апеляційний суд вказав, що зміст такої засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції відрізняється від змісту цієї засади в суді першої інстанції, оскільки апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК. Ця відмінність зумовлена функцією суду апеляційної інстанції — перегляд вироку суду в апеляційному порядку, а не вирішення кримінального провадження по суті, що дублює функції суду першої
інстанції. Суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити
обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з’ясуванню при ухваленні судового рішення.
Тобто, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд здійснює перегляд
вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а тому повноваження
суду апеляційної інстанції стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням наявності або відсутності обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів.
Отже, відсутність обґрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів за умови того, що в оскарженому
вироку судом дана оцінка всім доказам, на невірну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов’язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та не створює передумов для використання апеляційним судом свого права дослідити нові докази за наявності підстав, регламентованих положеннями ч. 3 ст. 404 КПК.
Тому за відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке обов’язково має відповідати ч. 3 ст. 404 КПК, апеляційний суд не повинен досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у зазначеній нормі процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Апеляційний суд урахував правову позицію ВС, викладену у постанові від 20.10.2021 у справі No 180/1597/17, стосовно права апеляційного суду за власною ініціативою безпосередньо дослідити докази без відповідного клопотання сторін про повторне дослідження доказів. Однак апеляційний суд зазначив, що вказана постанова ВС не може бути врахована у цьому кримінальному провадженні, адже в даному випадку предметом розгляду є апеляційна скарга прокурора на виправдувальний вирок.
Таким чином, початок дослідження доказів апеляційним судом за власною
ініціативою означає, що суд підмінює прокурора та здобуває докази винуватості
ОСОБА_1, що є неприпустимим, суперечить завданню кримінального судочинства, порушує принцип доведеності вини стороною обвинувачення поза розумним сумнівом, не відповідає засадам об’єктивності та неупередженості суду та буде неправомірним обмеженням права обвинуваченого на справедливий суд, яке передбачено ст. 6 Конвенції.
Апеляційний суд був позбавлений процесуальної можливості перевірити доводи
апеляційної скарги прокурора про невірне надання оцінки доказам обвинувачення судом першої інстанції.
Також апеляційний суд з урахуванням вимог КПК та установленої судової практики прийшов до обґрунтованого висновку про те, що підстав, передбачених
ст. 415 КПК, для скасування вироку і призначення нового розгляду в суді першої
інстанції, як про це просить прокурор, не встановлено. Постановити новий вирок
апеляційний суд позбавлений можливості, оскільки прокурор в апеляційній скарзі про це не просить.
Водночас законодавцем у ч. 1 ст. 415 цього Кодексу недвозначно визначено
підстави для призначення апеляційним судом нового розгляду в суді першої інстанції, їх перелік є вичерпним. Оскільки жодної з цих підстав не було встановлено під час перегляду, апеляційний суд не мав і процесуальної можливості скасувати оспорюваний вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, як на цьому наполягала сторона обвинувачення.
Переглянувши оскаржений вирок, апеляційний суд перевірив доводи щодо
скасування вироку і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, наведені в апеляційній скарзі прокурора, й відмовив у їх задоволенні.
Оскільки прокурор не ставив перед судом апеляційної інстанції вимог про ухвалення нового вироку, з огляду на приписи ч. 2 ст. 404, п. 3 ч. 1 ст. 407, ст. 415 КПК, апеляційний суд не мав такої процесуальної можливості за відсутності
відповідного апеляційного приводу та клопотання про безпосереднє дослідження доказів в апеляційному розгляді.
Апеляційний суд вказав, що єдиним доводом призначення нового розгляду в суді першої інстанції прокурор вказав невідповідність дати ухвалення вироку, яка у ньому зазначена, фактичній даті проголошення вироку, що, на думку прокурора, є порушенням таємниці наради суддів.
Однак, зазначеному доводу дана обґрунтована оцінка, а саме, що дійсно датою
ухвалення вироку слід вважати день підписання його складом суду. Час наради
суддів фіксується в журналі судового засідання. Так, згідно з журналом судового засідання вирок було проголошено судом 11.06.2018, тоді як у вступній частині
вироку зазначено дату його ухвалення — 08.06.2018.
ВС погоджується, що такі недоліки вироку не є істотними, мають технічний
характер і можуть бути виправлені ухвалою про виправлення описки того ж суду
та пояснюються тим, що у п’ятницю 08.06.2018 суд вийшов до нарадчої кімнати
для ухвалення вироку та у понеділок 11.06.2018 суд повернувся з нарадчої кімнати для його проголошення, помилково зазначивши дату ухвалення вироку — 08.06.2021.
Таким чином, не встановивши передбачених ст. 415 КПК підстав для скасування вироку та будучи позбавленим через позицію прокурора, який не ставив питання про винесення нового вироку, ухвалити такий вирок, апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Відповідно, апеляційний суд, не встановивши передбачених ст. 415 КПК підстав
для скасування вироку місцевого суду, з урахуванням принципу недопустимості
погіршення правового становища обвинувачуваного, докази у справі повторно
не досліджував та, керуючись положеннями ст. 404 КПК, переглянув вказане судове рішення за апеляційною скаргою прокурора з дотриманням приписів вказаних статей.
Детальніше з текстом постанови ВС від 13.07.2022 у справі No 522/2003/15-к (провадження No 51-9773км18) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105279832.