2 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як
законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_2, у справі за позовом
ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_2, до Дніпровської міської ради, треті особи: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Самарський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, встановлення факту батьківства, визнання права користування житловим приміщенням та заборону чинити перешкоди в користуванні житловим приміщенням.
Суди встановили, що у листопаді 1985 року ОСОБА_12 на родину з трьох осіб: ОСОБА_12, його дружини ОСОБА_6 та сина ОСОБА_4, видано ордер на право зайняття 2-о кімнатної квартири АДРЕСА_1.
У свідоцтві про народження ОСОБА_2 батьком зазначений ОСОБА_3, а матір`ю — ОСОБА_1. При цьому згідно з витягом із державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька ОСОБА_2 при народженні були зазначені відповідно до частини першої статті 135 СК України.
ОСОБА_12, його дружина ОСОБА_6 та син ОСОБА_4 померли.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру станом на 04 травня 2023 року ОСОБА_2 має іншу адресу реєстрації, ніж була у ОСОБА_4.
Позивач зазначала, що фактично біологічним батьком її сина був ОСОБА_4, з яким вона проживала за його постійним місцем реєстрації і проживала однією сімєю без реєстрації шлюбу з 15 вересня 2005 року до дня його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2, та продовжувала проживати в неприватизованій квартирі АДРЕСА_1 до кінця жовтня 2018 року разом із сином ОСОБА_2. Просила суд встановити факт проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_4 в період з 15 вересня 2005 року до 05 вересня 2014 року в квартирі АДРЕСА_1, що необхідно для підтвердження факту батьківства померлого щодо неповнолітнього сина ОСОБА_2 і його вселення в спірну квартиру з дня народження як члена сім`ї; встановити факт батьківства ОСОБА_4 щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, та включити ці дані в актовий запис про його народження, що необхідно для підтвердження його права користування спірною квартирою; визнати за неповнолітнім ОСОБА_2 право користування спірною квартирою АДРЕСА_1, що знаходиться у комунальній власності, з дня його народження – ІНФОРМАЦІЯ_1, та заборонити чинити йому перешкоди в користуванні цим житлом.
Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив. Судові рішення мотивовано тим, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання із померлим ОСОБА_4 у заявлений період, ведення ними спільного господарства, побуту, спільного бюджету. Крім того, встановлення цього факту необхідно їй для підтвердження факту батьківства померлого щодо ОСОБА_2 та в подальшому отримання останнім у непередбачений чинним законодавством спосіб права на проживання у спірній квартирі, яка є комунальною власністю. ОСОБА_4 за життя не було вжито жодних дій та заходів із метою встановлення та підтвердження свого батьківства щодо ОСОБА_2. Клопотань про призначення відповідної посмертної судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи позивач не заявляла.
Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та звернув увагу на таке.
Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за заявою матері та батька дитини або за рішенням суду.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
Згідно зі статтею 130 СК України у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. Та обставина, що питання визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статей 128, 129 СК України не вирішувалось за життя такої особи, не є перешкодою для застосування статті 130 СК України.
Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
Клопотань про призначення відповідної посмертної судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи позивач у суді першої інстанції не заявляла. При цьому ОСОБА_4 за життя не було вжито жодних дій та заходів із метою встановлення та підтвердження свого батьківства щодо ОСОБА_2.
Суди попередніх інстанцій врахували й ту обставину, що в зазначений позивачем період померлий був неодноразово засуджений до позбавлення волі та відбував призначені судом покарання у місцях позбавлення волі, що викликало в суду сумніви щодо біологічного походження ОСОБА_2.
Верховний Суд зазначив, що висновок судової молекулярно-генетичної (судово-біологічної, судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства та без його проведення неможливо встановити факт батьківства за відсутності належних та переконливих доказів. При цьому встановлення причини смерті ОСОБА_4 не має ніякого правового значення для вирішення справи по суті щодо заявлених позовних вимог.
Ураховуючи викладене, Верховий Суд рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишив без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі №206/1906/23 (провадження № 61-9613св24) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/122118188.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.