У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташоване на території України.
13 березня 2023 року Верховний Суд у складі Об ’єднаної палати Касаційного
цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа– ОСОБА_4, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.
Суди встановили, що помер двоюрідний брат позивача – ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на майно та майнові права, які належали йому за життя. Спадкоємцями майна ОСОБА_5 є його двоюрідні сестри: позивач та ОСОБА_4.
ОСОБА_5 був громадянином російської федерації, на момент смерті проживав у місті москві. Позивач звернулась до нотаріальних органів міста москви російської федерації за належністю із заявою про прийняття спадщини та отримала свідоцтво про право на спадщину частини належних померлому грошових вкладів із належними до них відсотками та компенсаціями.
ОСОБА_5 на праві власності також належала трикімнатна квартира, яка знаходилась на території України, тому позивач мала намір отримати у спадщину
і право власності на її частку.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 січня 2019 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_5, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої третім секретарем з консульських питань Посольства України в Китайській Народній Республіці 22 жовтня 2015 року за реєстровим No 6156/570/4-347н, діяв ОСОБА_2, трикімнатну квартиру.
Позивач вважала, що оспорюваний договір суперечить частині першій статті 203
ЦК України, оскільки спрямований на порушення її та ОСОБА_4 прав, охоронюваних законом інтересів як спадкоємців ОСОБА_5, що є підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу недійсним.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов ОСОБА_1 задоволено.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вказав, що відповідно до статті 48 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка набула чинності для України 14 липня 1995 року, провадження у справах про спадкування нерухомого майна компетентні вести установи Договірних Сторін, на території яких знаходиться нерухоме майно. Апеляційний суд, з посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі No 320/5056/17-ц, вважав, що для оформлення спадкових прав після померлого достатньо звернутися до державної нотаріальної контори за місцем його проживання (реєстрації), оскільки відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Верховний Суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив з огляду на таке.
Іноземний елемент у спадкуванні може виражатися в одній з таких трьох ознак: 1) спадкодавець або спадкоємець є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 2) спадщина знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який створює, змінює чи припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави (наприклад, смерть спадкодавця на території іншої держави чи народження дитини, спадкові права якої захищалися до її народження в іншій державі, тощо).
За наявності хоча б однієї із вказаних ознак до відносин спадкування застосовуватимуться положення Закону України «Про міжнародне приватне право».
Спадкування з іноземним елементом також може регулюватись нормами
міжнародного договору, яким є Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписана від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 року No 240/94-ВР (далі – Конвенція), що була чинна на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Тлумачення норм статей 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та 44, 45, 48 Конвенції свідчить, що:
- – спадкування права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, регулюється правом України. У випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна, тобто в Україні;
- – подання заяви про прийняття спадщини за законодавством російської
федерації не звільняє спадкоємця від подання заяви про спадкування за місцем знаходження нерухомого майна, як це передбачено статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» та статтею 1269 ЦК України; - – якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем знаходження нерухомого майна заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Спадкування права на нерухоме майно, розташованого за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для успадкування іншої частини права не нерухоме майно, розташованого на території України, оскільки як міжнародним, так і національним законодавством задекларована незалежність та самостійність відповідних спадкових процесів. Обставини прийняття спадщини за кордоном можуть лише підтверджувати обізнаність спадкоємця про смерть спадкодавця.
Тому Об’єднана палата відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі No 320/5056/17-ц (провадження No 61-7333св20), згідно з яким чинне законодавство, з урахуванням наявності між Україною та російською федерацією відповідного договору про правову допомогу, не змушує спадкоємця одночасно звертатись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори на території України та до нотаріальної контори на території російської федерації.
У справі, що переглядалась, при зверненні з позовом про визнання договору
купівлі-продажу квартири недійсним, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний договір був підписаний ОСОБА_2 від імені власника майна ОСОБА_5 після його смерті, тобто особою, яка не мала відповідних повноважень на день укладення правочину. ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваним правочином від 29 січня 2019 року зачіпаються її права як спадкоємиці після смерті ОСОБА_5.
При задоволенні частково позову суди вважали, що позивач прийняла спадщину
після померлого ОСОБА_5 в російській федерації, подавши відповідну заяву 28 березня 2019 року до нотаріальних органів міста москви. Суди зазначили, що оскільки ОСОБА_5 помер на території російської федерації й останнім зареєстрованим місцем проживання його була квартира АДРЕСА_3, тому місцем відкриття спадщини після його смерті є місто москва російської федерації.
Об’єднана палата звернула увагу, що, оскільки заяву про прийняття спадщини на нерухоме майно ОСОБА_1 в Україні не подавала, тому відсутні підстави вважати, що вона успадкувала належну за життя ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Оскільки
ОСОБА_1 не вважається такою, що прийня ла у спадщину спірне нерухоме майно,
яке перебуває на території України, й не була стороною оспорюваного договору
купівлі-продажу від 21 січня 2019 року, то оспорюваним правочином права та інтереси позивача не порушені, а відсутність порушеного права ОСОБА_1 є самостійною підставою для відмови в позові.
Отже, у випадку, коли спадкодавець на час смерті проживав за межами України, і до складу спадщини входять права на нерухоме майно, яке знаходиться на території України, прийняття спадщини відбувається у спосіб звернення
спадкоємця з відповідною заявою до компетентного органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій, за місцем знаходження нерухомого майна в Україні.
Якщо спадкоємець не подав у визначений законом строк нотаріусу за місцем
знаходження нерухомого майна в Україні заяву про прийняття спадщини, він не може вважатись таким, що прийняв спадщину. Прийняття спадщини за межами України не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні. Такий факт не має юридичного значення для спадкування права на нерухоме майно, розташованого на території України.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі No 398/1796/20 (провадження No 61-432сво22) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/109871518.