Обставини справи: вироком місцевого суду ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК.
Внаслідок вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, потерпілому ОСОБА_1 заподіяно матеріальну та моральну шкоду.З метою відшкодування цієї шкоди потерпілий звернувся до ОСОБА_2 з цивільним позовом про відшкодування обвинуваченим матеріальної шкоди, недоотриманої заробітної плати та моральної шкоди в межах кримінального провадження. За вироком місцевого суду стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 18 979,70 грн матеріальної шкоди та 15 000 грн моральної шкоди.
Суд першої інстанції погодився з обґрунтованістю позову потерпілого лише в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Разом із тим не задовольнив позов у частині відшкодування недоотриманої заробітної плати, пославшись на те, що вказана допомога відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» виплачується Фондом соціального страхування України.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
Позиція ККС: скасовано вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільного позову про відшкодування недоотриманої заробітної плати і призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Обґрунтування позиції ККС: суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог стосовно відшкодування недоотриманої заробітної плати, не обґрунтував неправомірності посилань позивача на відповідні норми закону, яким и останній доводив своє право на відшкодування.
Місцевий суд всупереч вимогам статей 1166, 1187, 1195 ЦПК при вирішенні цивільного позову потерпілого в частині відшкодування недоотриманої заробітної плати об’єктивно не дослідив та не мотивував у своєму рішенні підстав, з яких не задовольнив позовні вимоги потерпілого в цій частині. На ці ж порушення звертав увагу суду потерпілий ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі, однак апеляційний суд також належним чином не проаналізував положення закону та обставини кримінального провадження в цій частині, в результаті чого дійшов передчасного висновку про правильне вирішення позову щодо відшкодування недоотриманої заробітної плати.
Крім того, за ч. 2 ст. 419 КПК, залишаючи апеляцію без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Однак апеляційний суд усупереч цій вимозі не надав вичерпної відповіді, з яких підстав відповідно до норм процесуального чи матеріального закону він визнав наведені в апеляційній скарзі доводи такими, що не заслуговують на увагу, фактично обмежившись загальними фразами, що місцевим судом обґрунтовано не задоволено позов потерпілого в цій частині.
Детальніше з текстом постанови ВС від 01.09.2020 у справі No712/10244/19 (провадження No 51-1151км20) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/91338074