Суд першої інстанції поновив на роботі працівника, звільненого у зв’язку з його вступом на військову службу за контрактом до лав Збройних сил України.
Апеляційний суд скасував рішення суду та відмовив у задоволенні позову через пропуск позивачем місячного строку на звернення до суду, мотивувавши тим, що перебування позивача на військовій службі, проходження спеціальних навчань та проживання на території військової частини, як і участь в антитерористичній операції з грудня 2017 року по березень 2018 року, не є об’єктивними перешкодами та не свідчать про відсутність можливості для вчасного оскарження свого звільнення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення районного суду, змінивши резолютивну частину з огляду на таке.
Аналіз ч. 2 ст. 2 та ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» дає підстави для висновку, що гарантії, передбачені частинами 3, 4 ст. 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але й тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та частинами 3, 4 ст. 119 КЗпП України.
Водночас Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про пропущення позивачем строку, визначеного ст. 233 КЗпП України.
Позивач отримав трудову книжку в січні 2017 року й тоді ж звернувся з позовом до адміністративного суду, який відмовив у відкритті провадження, оскільки справа підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, вчасно не повідомивши про це позивача. Тому до місцевого суду позивач звернувся лише в серпні 2018 року.
КЦС ВС зазначив, що звернення до суду іншої юрисдикції не є безумовною підставою для визначення, що строк звернення до належного суду пропущено з поважних причин. Проте трудове законодавство України не містить вичерпного переліку підстав, які можливо визнати як поважні при пропуску строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Обставини пропуску строку звернення до суду встановлюються в кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Верховний Суд вважає поважними наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, оскільки безспірно встановлено, що він з моменту зарахування до військової частини проходив спеціальні навчання, весь час проживав на території військової частини, а після закінчення навчання брав безпосередню участь у зоні проведення АТО.
Разом із тим Верховний Суд вважає за необхідне виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції вказівку про поновлення на роботі «або на іншій рівнозначній посаді за вибором позивача», оскільки згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Із постановою Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 480/1449/18 (провадження № 61-6487св20) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://reyestr.court.gov.ua/.