Використання приведеної в бойову готовність ручної осколкової гранати на подвір’ї будинку у приватному секторі серед помешкань інших людей свідчить про спрямованість умислу на позбавлення життя потерпілого способом, небезпечним для життя багатьох осіб.
Обставини справи
обвинувачений, маючи давні неприязні стосунки з потерпілим, проник на його подвір’я та привівши у бойову дію ручну осколкову гранату побіг за ним і його співмешканкою й кинув гранату в бік господаря оселі, той ухилився, змінивши напрямок руху, граната перелетіла через паркан на сусіднє подвір’я, де стався вибух, внаслідок якого поранено жінку сусіднього господарства та пошкоджено її майно.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 162 КК.
У касаційній скарзі захисник стверджує, що відсутність у потерпілого жодних ушкоджень, поведінка обвинуваченого до, під час і після злочину, зокрема, припинення ним переслідування потерпілого одразу після кидання гранати, свідчить про відсутність у нього прямого умислу на вбивство останнього та доводить, що він діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров’ю, так і настання смерті потерпілого, а тому повинен відповідати лише за фактично заподіяні наслідки.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС
колегія суддів ККС вказала, що закінчений замах на умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), полягає в тому, що винувата особа, реалізуючи умисел на позбавлення життя потерпілого, застосовує такі способи і методи вбивства, які, як вона усвідомлює, створюють небезпеку не тільки для життя тієї конкретної людини, яку вона хоче вбити, але й для іншої, хоча б однієї людини (вибухові пристрої, підпал будинку, отруєння джерела води, обстріл натовпу), проте злочин не було доведено до кінця (смерть не настала) з причин, що не залежали від її волі (наприклад, своєчасна медична допомога, втручання третіх осіб). З’ясування наявності чи відсутності реальної небезпеки для життя інших осіб здійснюється з огляду на кожну конкретну обстановку вчинення злочину.
Використання обвинуваченим оборонної осколкової гранати, призначеної для ураження живої сили противника, вагою 600 г, масою розривного заряду 60 г із максимальною дистанцією ураження 200 м та кількістю осколків до 300 штук, на подвір’ї приватного будинку, де перебувають дві особи, а сам будинок розташований у приватному секторі серед помешкань інших людей, створює реальну небезпеку для життя багатьох осіб і свідчить про спрямованість його умислу на позбавлення життя потерпілого способом, небезпечним для життя багатьох осіб. Проте обвинувачений не довів свого злочинного умислу до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілий змінив напрямок руху в бік до обвинуваченого під час кидання останнім гранати і впав на землю, а потерпіла вчасно зупинилася поза зоною ураження гранати за рогом будинку.
Тому, за встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин, ці дії обвинуваченого правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, п. 5 ч. 2 ст. 115 КК.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 02.04.2026 у справі № 382/514/23 (провадження № 51-2769км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/135515657
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.