Європейський суд з прав людини 1 жовтня 2026 року ухвалив рішення у справі «Ковтун проти України» (Kovtun v. Ukraine, заява № 52459/18) і одноголосно визнав два порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Перше — публічні заяви керівника регіонального управління СБУ, який ще на етапі досудового розслідування назвав Марину Ковтун організатором вибуху і заявив, що на її руках кров. Друге — майже п’ять років тримання під вартою без належної старанності державних органів. Суд наголосив: для порушення презумпції невинуватості не потрібно доводити, що слова посадовця вплинули на суддів.
Що вирішив Суд
Рішення ухвалив комітет П’ятої секції у складі суддів Феліці, Гнатовського і Григоряна. Суд визнав порушення:
- пункту 2 статті 6 Конвенції (презумпція невинуватості) — через заяви посадовця СБУ;
- пункту 3 статті 5 Конвенції (право на розгляд справи впродовж розумного строку або на звільнення до суду) — через тривалість тримання під вартою.
Заявник — Марина Ковтун, 1967 року народження, у ЄСПЛ її інтереси представляв адвокат А. Шадрін.
Обставини справи
Марину Ковтун затримали 16 листопада 2014 року у зв’язку з вибухом у харківському пабі «Стена», унаслідок якого постраждали 13 осіб. 18 листопада 2014 року Київський районний суд Харкова взяв її під варту. Надалі суди продовжували запобіжний захід приблизно кожні два місяці, посилаючись, зокрема, на частину п’яту статті 176 Кримінального процесуального кодексу, яка в тодішній редакції забороняла застосовувати до осіб, обвинувачених у терористичних злочинах, інші запобіжні заходи, ніж тримання під вартою.
Конституційний Суд України 25 червня 2019 року визнав цю норму неконституційною; серед суб’єктів конституційної скарги була і Марина Ковтун.
7 жовтня 2019 року суд першої інстанції визнав Марину Ковтун винною у терористичному акті та незаконному поводженні зі зброєю і призначив 11 років позбавлення волі. У грудні 2019 року її передали Російській Федерації.
Заява посадовця СБУ
18 лютого 2015 року, коли розслідування тривало і вироку не було, керівник Управління СБУ в Харківській області (у рішенні ЄСПЛ — «П.») публічно заявив, що саме вона організувала вибух, що на її руках реальна кров, а також згадав про зброю, нібито пов’язану з нею.
Марина Ковтун оскаржила ці висловлювання в цивільному порядку, посилаючись, серед іншого, на частину четверту статті 296 Цивільного кодексу України, яка обмежує використання імені особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні злочину, до набрання обвинувальним вироком законної сили. Національні суди їй відмовили; останнє рішення ухвалив Верховний Суд 4 квітня 2018 року.
ЄСПЛ дійшов іншого висновку. Суд констатував:
- заяви посадовця не були відокремлені від кримінального провадження — вони стосувалися саме тих обставин, які згодом мав оцінити суд;
- висловлювання не були стриманими: посадовець не повідомляв про стан розслідування, а стверджував про винуватість як про встановлений факт;
- для порушення пункту 2 статті 6 Конвенції не має значення, чи вплинули такі слова на суддів, які розглядали справу.
Подальший обвинувальний вирок не усунув порушення: презумпція невинуватості захищає особу саме до того моменту, коли її вину встановить суд.
Тримання під вартою
Щодо запобіжного заходу Суд визнав, що підстави, на які посилалися національні суди, були доречними і достатніми з огляду на тяжкість обвинувачення. Водночас тримання під вартою тривало майже чотири роки й одинадцять місяців. За такої тривалості держава мала довести «особливу старанність» у веденні провадження і навести дуже вагомі підстави для подальшого обмеження свободи. Цього, за висновком ЄСПЛ, зроблено не було.
Компенсація
У заяві до ЄСПЛ було висунуто вимогу про 30 000 євро компенсації моральної шкоди. Суд вирішив, що саме по собі визнання порушень є достатньою справедливою сатисфакцією. У відшкодуванні витрат на правничу допомогу відмовлено: Суду не надали доказів того, що ці витрати фактично понесено і що вони пов’язані з розглядом справи.
Що це означає для захисту
Рішення підтверджує позицію, на яку захисники можуть посилатися щодо публічних заяв слідчих, прокурорів і керівників правоохоронних органів:
- заява посадовця про те, що особа «організувала», «вчинила» чи «причетна» як про встановлений факт, а не як про підозру, є самостійним порушенням пункту 2 статті 6 Конвенції;
- стороні захисту не потрібно доводити, що така заява вплинула на суд;
- обвинувальний вирок, ухвалений згодом, не скасовує порушення, допущеного на етапі розслідування.
Водночас рішення демонструє і межі такого захисту: без доказів понесених витрат на правничу допомогу їх відшкодування не присуджують, а визнання порушення не гарантує грошової компенсації.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Тримання під вартою понад два роки за розголошення інформації про військоб’єкти під час війни не порушує Конвенцію: контекст бойових дій виправдовує тривалість — коли ЄСПЛ, навпаки, не побачив порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.
- Конституційний Суд України визнав частину шосту статті 176 Кримінального процесуального кодексу конституційною — як КСУ оцінив чинну норму, що обмежує альтернативи триманню під вартою.
- Застава — це не покарання: які підходи ЄСПЛ мають ураховувати українські суди — стандарти Суду щодо запобіжних заходів.
- Аналіз положень Кримінального процесуального кодексу з позиції дотримання вимог презумпції невинуватості: адвокат Олег Несінов — практика ЄСПЛ щодо різниці між підозрою і твердженням про винуватість.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.