У справі No 910/5989/18 ТОВ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про визнання такою, що не підлягає
виконанню, банківської гарантії, виданої банком, у зв’язку із закінченням строку її дії та про зобов’язання Міністерства повернути ТОВ забезпечення виконання договору про постачання для державних потреб нафти і дистиляторів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), а саме банківську гарантію.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2018 відмовлено в
задоволенні позову.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019 рішення місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено частково: визнано такою, що не підлягає виконанню, банківську гарантію у зв’язку із закінченням строку її дії; закрито провадження у справі в частині вимоги про зобов’язання Міністерства повернути ТОВ забезпечення виконання договору про постачання для державних потреб нафти і дистиляторів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), а саме банківську гарантію.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що встановлений строк
гарантії свідчить про її припинення та неможливість пред’явлення вимоги за нею; обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів про визнання гарантії такою, що не підлягає виконанню, є належним та фактично становить вимогу про визнання припиненим одностороннього правочину (гарантії). Водночас вимога про повернення банківської гарантії як документа, що був наданий позивачем до тендерної документації при оформленні договору з постачання пально-мастильних матеріалів та втратив свою чинність (оскільки правочин (гарантію) визнано таким, що не підлягає виконанню), не призводить до реального захисту порушених прав та інтересів позивача, у зв’язку з чим провадження в цій частині позовних вимог слід закрити.
Предметом позовних вимог у цій справі є дві вимоги: про визнання банківської
гарантії такою, що не підлягає виконанню, та про повернення зазначеної банківської гарантії як способу забезпечення зобов’язань позивача за договором.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов’язанням є
правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Згідно зі статтями 546, 560, 563, 569 ЦК України банківська гарантія є одним із
способів забезпечення зобов’язання боржника перед кредитором та одностороннім правочином, за яким банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником та має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом та боржником.
Отже, припинення зобов’язання за гарантією стосується також прав боржника
(принципала), оскільки в такому випадку він звільняється від відповідальності за регресними вимогами, з якими гарант може звернутися до нього у випадку
стягнення з нього грошової суми за виданою гарантією.
З огляду на викладене, КГС ВС погоджується з висновком апеляційного
господарського суду про можливість обрання позивачем такого способу захисту
своїх прав та інтересів як визнання банківської гарантії такою, що не підлягає
виконанню, що фактично є вимогою про визнання припиненим одностороннього
правочину (гарантії). Аналогічна позиція викладена у постановах ВС від 21.03.2019 у справі No 910/5726/18 та від 04.04.2019 у справі No 910/5723/18.
Крім того, оскільки строк гарантії закінчився, КГС ВС погодився з висновком суду
апеляційної інстанції про те, що спірна гарантія як односторонній правочин
припинила свою дію, а отже, її можна визнати такою, що не підлягає виконанню,
відповідно до заявлених позовних вимог.
При цьому, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від правових
позицій, викладених під час розгляду аналогічних справ у постановах ВС від
21.03.2019 у справі No 910/5726/18 та від 04.04.2019 у справі No 910/5723/18.
Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, не є належним способом захисту цивільних прав вимога позивача про повернення банківської гарантії як документа, що був наданий позивачем до тендерної документації при оформленні договору з постачання пально-мастильних матеріалів та втратив свою чинність, оскільки правочин (гарантію) визнано таким, що не підлягає виконанню. Зазначена вимога не призводить до реального захисту порушених прав та інтересів позивача, а тому провадження з її розгляду на законних підставах закрито судом апеляційної інстанції з посиланням на приписи пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.
Аналогічний висновок викладено в постановах ВС від 21.03.2019 у справі No 910/5726/18 та від 04.04.2019 у справі No 910/5723/18.
Постанова КГС ВС від 15.08.2019 у справі No 910/5989/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/83691918
Такий самий висновок викладено в постанові КГС ВС від 14.05.2019 у справі
No 910/7269/18 http://reyestr.court.gov.ua/Review/81910900.