Верховний Суд розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу АТ “Укртрансгаз” на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 19.08.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2020 за скаргою АТ “Укртрансгаз” на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Канцедала О. О. у справі за позовом АТ “Укртрансгаз” до АТ “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз” про стягнення 2 280 603, 35 грн пені, 218 468,73 грн 3% річних, 231 494,76 грн інфляційних втрат.
03.08.2020 АТ “Укртрансгаз” звернулося до Господарського суду Запорізької області зі скаргою на дії приватного виконавця, в якій заявило вимоги:
- визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 21.07.2020 ВП No 62633249;
- визнати неправомірними подальші дії приватного виконавця в межах виконавчого провадження ВП No 62633249, вчинені після винесення постанови про його відкриття, а саме:
- – визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця про арешт коштів боржника від 21.07.2020;
- – визнати неправомірними дії приватного виконавця по списанню коштів з арештованих рахунків боржника;
- – визнати неправомірними дії приватного виконавця по розподілу коштів, списаних з арештованих рахунків АТ “Уктрансгаз”.
В обґрунтування вимог скарги боржник посилався на відсутність належним чином підтверджених повноважень представника стягувача щодо його представництва у процедурі виконавчого провадження; порушення приватним виконавцем положень статей 4, 16, 26 Закону України “Про виконавче провадження”, абзацу восьмого пункту 10 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 No 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 No 2832/5; далі – Інструкція з організації примусового виконання
рішень), оскільки виконавець не перевірив та не встановив повноваження представника стягувача (адвоката) щодо здійснення представництва у виконавчому провадженні.
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 19.08.2020, залишеної без змін постановою Центрального апеляційного господарського від 22.12.2020, у задоволенні скарги відмовив.
Верховний Суд ухвалою від 08.02.2021 відкрив касаційне провадження, розгляд
касаційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Верховний Суд зазначив, що положення Закону України “Про виконавче провадження” та Інструкції з організації примусового виконання рішень прямо передбачають, що стягувач – юридична особа – може реалізувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників, у тому числі користуючись професійною правовою допомогою адвоката, на будь-якій стадії виконавчого провадження. При цьому, зазначені вище положення передбачають альтернативність у питанні надання документів на підтвердження повноважень адвоката як представника.
Суди попередніх інстанцій установили, що повноваження представника стягувача (АТ “Запоріжгаз”) підтверджуються Довіреністю, зі змісту якої вбачається, що стягувач уповноважує адвоката Лебеденка А. О. представляти інтереси товариства у виконавчому провадженні, подавати та відзивати виконавчі документи до стягнення. Строк дії Довіреності встановлено до 31.12.2020. Довіреність підписана Головою правління АТ “Запоріжгаз” Мізік О. В.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Довіреність
відповідає вимогам чинного законодавства та засвідчує наявність повноважень
представника на пред’явлення виконавчих документів до примусового виконання (стягнення) від імені стягувача (АТ “Запоріжгаз”).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України “Про виконавче
провадження”, який є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів, при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.
Тож Верховний Суд вважає хибними твердження скаржника про те, що належними документами, які підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів у виконавчому провадженні, можуть бути лише договір про надання правової допомоги або ордер. У справі, що розглядається, на підтвердження повноважень представника стягувача у виконавчому провадженні адвокат подав документ (Довіреність), передбачений частиною четвертою статті 16 Закону України “Про виконавче провадження”. Положення цієї норми закону не вимагають від адвоката для підтвердження повноважень представника ще одного документа – ордера чи договору про надання правової допомоги.
При цьому положення Закону України “Про виконавче провадження” не передбачають такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу як надання довіреності на підтвердження повноважень представляти інтереси стягувача, а не ордера адвоката з витягом із договору про надання правової допомоги чи самого договору.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14.12.2020 у справі No 905/120/15, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність такої підстави для повернення виконавчого документа, як ненадання ордера адвоката з витягом із договору про надання правової допомоги.
Твердження скаржника про те, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, які у свою чергу встановлені на підставі недопустимих доказів, є помилковими.
Висновки судів про те, що боржник не довів порушення своїх прав чи інтересів
відкриттям виконавчого провадження, а також про те, що повноваження представника у виконавчому провадженні підтверджувалися належним документом (довіреністю) – відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Ураховуючи наведене, з огляду на положення Закону України “Про виконавче
провадження” та беручи до уваги установлені судами обставини, колегія суддів вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця, а викладені у касаційній скарзі доводи вважає такими, що не спростовують висновки судів.
Ураховуючи викладене, судові рішення попередніх інстанцій у цій справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга – без задоволення.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 01.03.2021 у справі No 908/2322/16 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95240672.