Наші лави наразі об᾽єднують понад 60 тис. адвокатів. Але чи є всі вони професіоналами — питання. Та в будь-якому разі найголовніше, аби вони розуміли, що можна, а що — ні. Основне — розуміти межу.
Про це повідомив Сергій Вилков, Голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в інтерв’ю Закон і Бізнес.
У 2017 році я був залучений до розроблення нинішніх Правил адвокатської етики. Ми виходили з того, що адвокат, коли йде в професію, має розуміти, що повинен бути взірцем. Його дисциплінує як закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», так і ПАЕ. Адвокат складає присягу й має її дотримуватись. Я би порадив тим молодим юристам, які в майбутньому мають бажання стати адвокатами, зрозуміти, що професія адвоката — це величезна праця, відповідальність, робота над собою.
Не потрібно навчатися лише юриспруденції, удосконалюватися слід в усьому. Байдуже, в якій галузі адвокат практикує найбільше. Бо справжній адвокат — це особа, яка наділена величезними знаннями.
На моє переконання, адвокат має знати історію. І не тільки держави та права, і не лише України. Він має знати й релігієзнавство, тому що ми надаємо професійну правничу допомогу людям, які сповідують різні релігії. Ми маємо розуміти навіть те, в який день потрібно призначити зустріч із тією чи іншою людиною. І так з багатьма сферами знань. Тому, коли розглядається питання якості надання професійної правничої допомоги, прогалини в знаннях можуть свідчити про некваліфікованість адвоката. І як би він не захищав себе тим, що це й було позицією сторони захисту, істину й самого себе не обведеш навколо пальця.
За час, який працюю в органах адвокатського самоврядування, у мене немає жодної години, яку б я приділив сам собі. У голові все одно постійно спливає інформація про колег, про адвокатуру, про справи, які веду. З одного боку, це добре, з другого — погано. Адже життя дається одне, і прожити його потрібно на повні груди — для себе, для своєї родини. Натомість у переважної більшості адвокатів якось так склалося, що, беручи справу, ми живемо з людиною та проживаємо ті проблеми, з якими вона стикнулася. Це і є професія адвоката.
Хтось, можливо, має думку, що адвокати отримують величезні гонорари й це є їхньою метою. Але навіть у світі такого не існує. Адвокатура — це поклик душі й у жодному разі — не бізнес. Робота адвоката залежить від стабільності в країні, від економічної стабільності, від спроможності клієнта оплатити твою правову допомогу. Саме із цього потрібно виходити. Тому адвокатура — понад бізнес, це стиль життя, розуміння, бачення.