За змістом пункту 1 частини другої статті 126 ГПК України здійснені стороною
у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката
встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання
правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (постанова ОП КГС ВС від 03.10.2019 у справі No 922/445/19).
Крім того, з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 126, частини
восьмої статті 129 ГПК України Верховний Суд дотримується позиції, що в разі коли сторона не надала суду доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, які вона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, у строк, визначений частиною восьмою статті 129 ГПК України, суд не має підстав для розподілу здійснених стороною витрат на професійну правничу допомогу (постанова КГС ВС від 14.01.2019 у справі No 927/26/18).
Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі No 910/23210/17 зазначив,
що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і ГПК України.
Витрати на оплату робіт та послуг адвоката, про відшкодування яких заявлено
вимогу, мають бути виконані саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги, інакше суд не матиме підстав для вирішення питання про їх відшкодування.
Відповідно до статті 632 ЦК України та Закону України «Про адвокатуру
та адвокатську діяльність» адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна з умов договору при його укладенні.
Відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку
обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає суду та іншій стороні спору можливості пересвідчитися у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
У постанові від 06.03.2019 у справі No 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу,
що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Крім того, Верховний Суд у наведеній постанові наголосив, що рішення Ради
адвокатів Харківської області від 21.03.2018 No 17, яким установлено рекомендовану (мінімальну) ставку адвокатського гонорару за годину роботи, за юридичною природою має рекомендаційний характер, тому суд може лише взяти його до уваги, однак це рішення не є обов’язковим для застосування, оскільки суд визначає орієнтовну вартість послуг адвоката з урахуванням конкретних обставин справи, його кваліфікації та досвіду, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин.
У постанові від 05.06.2018 у справі No 904/8308/17 Верховний Суд зазначив,
що встановлений у договорі про надання правової допомоги у господарському процесі фіксований розмір адвокатських послуг у вигляді прогресивної процентної ставки від загальної суми позовних вимог не є безумовною підставою для стягнення судом з іншої сторони витрат на послуги адвоката саме у такому розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований і відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Згідно із частиною третьою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз судових рішень Верховного Суду дає змогу дійти висновку, що підставою для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі може бути також ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом (постанова КГС ВС від 05.06.2018 у справі No 904/8308/17.
У постановах від 18.06.2019 у справі No 922/3787/17, від 01.08.2019 у справі
No 915/237/18 Верховний Суд зазначив, що під час визначення розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару
адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги і на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості, що сплачена чи підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить
до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких
витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічний висновок викладено в постанові ВП ВС від 27.06.2018 у справі
No 826/1216/16.