21 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка подана її представником, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, стягнення
збитків та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що у червні 2014 року на міжнародному сайті знайомств позивач познайомився із ОСОБА_1, з якою сподівався створити сім`ю. У період їх спілкування, відповідач, маніпулюючи статусом майбутньої
дружини, використовуючи його для задоволення власних матеріальних потреб,
вмовила придбати за його ж грошові кошти автомобіль. Сторони дійшли згоди, що власником автомобіля буде позивач, а відповідач матиме право
користування транспортним засобом.
Судами установлено, що 09 вересня 2015 року між ТОВ «Техно-Арт» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір, за умов якого продавець зобовязується у строк 14 календарних днів поставити та передати у власність покупця новий автомобіль, покупець, у свою чергу, зобовязується прийняти товар та у строк 5 робочих днів сплатити вартість автомобіля в розмірі 635 000,00 грн.
12 вересня 2015 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір доручення, відповідно до якого остання доручила ОСОБА_3 внести на рахунок ФОП «ОСОБА_2» грошові кошти на ремонт автомобіля у розмірі 686 500,00 грн.
Того ж дня з банківської платіжної кредитної картки, оформленої та виданої на ім`я позивача американським банком-емітентом «CHASE», без згоди та відома позивача списано 31 635,91 дол. США, що за курсом валют, встановленим НБУ на дату списання коштів, складало 686 500,00 грн, що підтверджується банківською випискою руху коштів від 04 листопада 2015 року, де зазначено отримувача коштів та місце проведення грошової операції.
Після придбання автомобіля ОСОБА_1 відмовилася від реєстрації шлюбу із позивачем та повертати йому автомобіль й правовстановлюючі документи на нього, а також інше майно, придбане ним. Тоді він намагався повернути своє
майно та дізнався, що ОСОБА_1, ввівши його в оману, використавши його
банківську картку, внесла грошові кошти через термінальне обладнання на розрахунковий рахунок не продавця автомобіля, а ФОП. Після цього вона
отримала та внесла його кошти у готівковій формі до продавця автомобіля
ТОВ «Техно-Арт» від свого імені, що стало підставою для оформлення права
власності на автомобіль на її ім’я.
Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено, оскільки позивачем доведено та не спростовано відповідачем, що під час укладення спірного договору внутрішня воля сторін не
відповідала зовнішньому її прояву і це вбачається з того, що відповідач
використала банківську платіжну картку позивача у своїх особистих потребах, без відома та згоди позивача, навмисно ввівши його в оману щодо істотних умов зобов`язання, уклавши від його імені угоду, від якої позивач не отримав будь-якої послуги або товару, натомість поніс матеріальні збитки, які підлягають стягненню з відповідача, як завдавача збитків.
Постановою Верховного Суду судові рішення залишено без змін з огляду на таке.
Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Сторона, яка застосувала обман, зобовязана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у звязку з вчиненням цього правочину.
Тлумачення норм статті 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані
завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи
про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона,
якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі – вчинити правочин. Обман може
стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи
правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під
впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
Встановлено, що позивач мав намір придбати автомобіль шляхом безготівкового розрахунку та набути право власності на нього. Маючи довірливі відносини з ОСОБА_1, яка увійшла до нього в довіру, він не залучив до супроводу процесу придбання автомобіля перекладача та юриста при підписанні договору. Зазначені обставини спричинили підписання позивачем оспорюваного договору
доручення від 12 вересня 2015 року, відповідно до якого відповідач доручила йому внести на рахунок ФОП «ОСОБА_2» грошові кошти на ремонт автомобіля у розмірі 686 500,00 грн. Надалі ОСОБА_1 використала перераховані позивачем кошти на рахунок ФОП «ОСОБА_2» на придбання автомобіля та зареєструвала його на своє ім`я.
Верховний Суд зазначив, що відсутність знань української мови, законодавства України, незалучення юриста та перекладача до та під час укладення оспорюваного договору сприяли можливості ОСОБА_1 на введення позивача в оману.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №643/9458/19 (провадження № 61-2542св23) можна ознайомитися за
посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/111871317.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.