Івано-Франківський окружний адміністративний суд зобов’язав військову частину нарахувати та виплатити колишньому військовослужбовцю одноразову грошову винагороду в розмірі 1 000 000 гривень, відхиливши обидва аргументи відповідача про відмову у виплаті.
Обставини справи
Позивач, призваний на військову службу за мобілізацією 29 березня 2024 року у віці 24 років, проходив службу у військовій частині та брав безпосередню участь у бойових діях у два періоди — з 23 червня по 3 серпня 2024 року та з 10 серпня по 3 листопада 2024 року, що сукупно становить 128 днів (менше шести місяців).
2 серпня 2025 року військово-лікарська комісія встановила у військовослужбовця захворювання, пов’язане із захистом Батьківщини. 16 травня 2025 року його звільнили з військової служби у запас за станом здоров’я. 9 жовтня 2025 року він звернувся до військової частини із заявою про виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1 000 000 грн на підставі пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Військова частина листом від 13 жовтня 2025 року фактично ухилилася від розгляду заяви по суті, запропонувавши звернутися до іншого органу.
Позиція відповідача
Військова частина заперечила проти позову з двох підстав: по-перше, позивач брав участь у бойових діях лише 128 днів, що менше шести місяців, установлених постановою для повної виплати; по-друге, захворювання позивача було виявлене вже після набрання постановою чинності (13.02.2025), а отже, на переконання відповідача, підстав для нарахування винагороди немає.
Правове регулювання
Суд встановив точну структуру пункту 4 Постанови № 153, яка передбачає чотири різні сценарії виплати військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, прийнятим чи призваним на службу під час воєнного стану у віці до 25 років:
- повна виплата 1 000 000 грн — якщо сукупна участь у бойових діях становить не менше шести місяців станом на дату набрання постановою чинності;
- пропорційна виплата (1/6 від мільйона за кожні 30 днів) — якщо участь у бойових діях коротша за шість місяців;
- повна виплата незалежно від тривалості участі в боях — якщо коротший строк участі в бойових діях зумовлений захворюванням, пораненням (травмою, контузією, каліцтвом), одержаним під час захисту Батьківщини, або перебуванням і звільненням з полону (крім добровільної здачі в полон);
- відмова у виплаті — якщо військовослужбовець двічі чи більше притягувався до кримінальної, адміністративної відповідальності за військове правопорушення чи до дисциплінарної відповідальності з незакінченим строком дії стягнення.
Правова оцінка суду
Суд встановив, що позивач відповідає саме третьому сценарію: він брав участь у бойових діях 128 днів (менше шести місяців), однак саме у зв’язку з цією обмеженою тривалістю в нього під час служби виявили захворювання, пов’язане із захистом Батьківщини, підтверджене протоколом військово-лікарської комісії. Жодних відомостей про притягнення позивача до кримінальної чи адміністративної відповідальності матеріали справи не містили.
Щодо першого аргументу відповідача (тривалість участі в боях менше шести місяців) суд вказав: ця обставина сама по собі не є підставою для відмови, оскільки норма постанови прямо передбачає повну виплату саме для випадків, коли коротший строк участі в бойових діях пов’язаний із захворюванням чи пораненням.
Щодо другого аргументу (дата виявлення захворювання — вже після набрання постановою чинності) суд сформулював ключовий правовий висновок: норма пункту 4 Постанови № 153 не встановлює вимоги щодо дати захворювання чи отримання травми — умовою є лише сам факт зв’язку захворювання із захистом Батьківщини, встановлений військово-лікарською комісією, а не момент, коли це захворювання було діагностовано відносно дати набрання постановою чинності.
Суд також відхилив довід відповідача про те, що постанова стосується лише осіб на дійсній військовій службі, а не звільнених, — пославшись на окреме доручення Міністра оборони України № 5601/уд від 26.09.2025, яким прямо передбачено обов’язок командирів військових частин проаналізувати наявність серед звільнених військовослужбовців осіб, які не отримали цю винагороду, і скласти відповідні контрольні списки. Це доручення підтверджує, що право на винагороду поширюється і на звільнених зі служби військовослужбовців.
Суд визначив момент виникнення права позивача на винагороду — 2 серпня 2025 року, тобто дата протоколу військово-лікарської комісії, яким встановлено захворювання.
Питання судового контролю за виконанням рішення
Суд відхилив прохання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення, вказавши, що зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) є правом, а не обов’язком суду, і позивач не надав жодних доказів імовірного ухилення чи зволікання військової частини у виконанні рішення на момент розгляду справи.
Результат розгляду
Суд повністю задовольнив позов: визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування і невиплати одноразової грошової винагороди та зобов’язав нарахувати й виплатити позивачу 1 000 000 гривень. Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.