15 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»,
приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О. В.,
третя особа – приватний виконавець виконавчого округу Одеської області
Вельков О. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд установив, що через неналежне виконання умов укладеного в 2006 році
кредитного договору в жовтні 2020 року банк звернувся до позичальника з вимогою про виконання грошових зобов’язань, а в січні 2021 року нотаріус
вчинила виконавчий напис, за яким стягнула кредитну заборгованість у безспірному порядку.
Рішенням районного суду позов задоволено, визнано виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не піддягає виконанню,
оскільки нотаріус не переконався в безспірності боргу, а також не дотримався
положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» щодо можливості стягнення
заборгованості за період в межах трьох років.
Постановою апеляційного суду змінено мотивувальну частину рішення районного суду та звернено увагу на те, що на час вчинення виконавчого напису
діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Верховний Суд рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу
Шевченко О. В. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання виконавчого
напису таким, що не підлягає виконанню, скасовано та залишено в силі в цій
частині рішення районного суду з огляду на таке.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» (тут і далі – у редакції, чинній на час вчинення нотаріальної дії) визначено умови вчинення виконавчих написів.
Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи,
якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої
відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення
права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами,
установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою
видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
У постанові від 27 березня 2019 року у справі No 137/1666/16-ц (провадження No 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного
застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у спорі щодо
оскарження виконавчого напису нотаріуса суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити, чи справді на момент вчинення такого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису».
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що виконавчий напис
вчинений із порушенням закону, оскільки нотаріус не переконався в безспірності
боргу та порушив вимоги щодо процедури оформлення і змісту виконавчого напису.
Проаналізувавши відомості із Єдиного державного реєстру судових рішень, суд установив, що в грудні 2012 року районний суд ухвалив рішення, яким стягнув
солідарно з позивача в цій справі та двох співвідповідачів на користь банку
заборгованість за спірним кредитним договором.
Тобто кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом до звернення до позичальника з вимогою в жовтні 2020 року про погашення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за час фактичного
користування кредитом.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється в разі пред’явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені.
Звернувшись у 2011 році з позовом про стягнення з позичальника всієї заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання зобов’язання на цей рік, а тому нарахування процентів після відповідної дати є безпідставним, однак згідно з наданим банком нотаріусу розрахунком проценти нараховувалися після 2011 року і нотаріус запропонував звернути стягнення в рахунок погашення процентів за користування кредитними коштами в більшому розмірі.
Таким чином, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином як у безспірності розміру заборгованості, з метою
погашення якої запропоновано звернути стягнення за виконавчим написом, так і в самому розмірі такої заборгованості.
Також Верховний Суд зазначив, що установлений Законом України «Про
мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови у видачі виконавчого напису нотаріуса, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень та провадять конкретні виконавчі дії та заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону. Виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню, але зазначене не є підставою для висновку, що виконавчий напис не міг бути вчинений нотаріусом під час дії мораторію.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі No 947/10174/21 (провадження No 61-11444св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/109132244.