Під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів у Вищій школі адвокатури на тему “Патологоанатомічний розтин vs судово-медична експертиза”, Чорновус Наталія, адвокат,член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, розповіла про судово-медичну експертизу, аналіз «Правил проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи».
Існує 2 основних накази на які потрібно звертати увагу, коли збираємо докази під час ведення медичних справ:
- Наказ МОЗ України від 14.02.2012 No 110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування».
- Наказ МОЗ України від 26.07.1999 р. No 184 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в стаціонарах лікувально-профілактичних закладів».
Саме наказом No 110 передбачено різні форми первинної облікової документації.
В кожному закладі охорони здоров’я обов’язково має бути інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболювання.
Варто виділити Наказ МОЗ України No 110 від 14.02.2012 р., що передбачив основну загальну форму первинної облікової документації No 003-6/о – «Інформованої добровільної згоди пацієнта на проведення діагностики лікування, операції та знеболення». Форма заповнюється пацієнтом у присутності лікуючого лікаря даного закладу охорони здоров’я.
Цей документ закріплює письмове оформлення правовідносин між медичним працівником і пацієнтом щодо надання інформованої згоди.
В ст.12 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» визначено: «інформована добровільна згода – це згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання, дана ним на основі отриманої від лікуючого лікаря повної і всебічної інформації у доступній для пацієнта формі, викладу про мету, характер, способи даного втручання, пов’язаний з ним вірогідний ризик і можливі медико-соціальні, психологічні, економічні та інші наслідки, а також можливі альтернативні види медичної допомоги та пов’язані з ними наслідки і ризик».
Дослідження, лікування проведене без такої згоди, є протиправним, і, у разі заподіяння в результаті його проведення певної шкоди, саме цей елемент відіграватиме важливу роль щодо відповідальності за негативні наслідки.
За ст. 32 Конституції України передбачено: «Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею».
Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про інформацію»:
«Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація”.
За ст. 11 ЗУ «Про Інформацію»: не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.
Якщо в адвокатському запиті прописано чи долучено договір на те що клієнт надає згоду на розголошення інформації, що містить медичну таємницю. Тоді заклад охорони здоров’я має право надати таку медичну таємницю.
Отже, суд вказав, що важливим для всіх справ пов’язаних з конфіденційністю медичної інформації, є наступні висновки:
- інтереси пацієнта і всього суспільства в цілому щодо захисту таємниці медичних відомостей можуть вступити за своєю значимістю інтересам розслідування і покарання злочинів і забезпечення гласності судочинства, якщо доведено, що такі інтереси мають більш суттєве значення.
- необхідно залишити національним органам широке поле розсуду для встановлення справедливої рівноваги між інтересами гласності судочинства, з одного боку, і інтересами сторони або третьої особи у збереженні таємниці таких свідчень з іншої сторони. Межі такого розсуду будуть залежати від таких факторів, як природа і важливість інтересів і ступінь втручання.