У межах перегляду судових рішень із підстав неоднакового застосування норм права при встановленні природи господарських операцій,здійснення яких давало право платнику податку сформувати витрати та податковий кредит, необхідно враховувати повноту, характер, об’єктивність і юридичне значення фактичних обставин справ.
09 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув заяву Славутської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про перегляд постанови Вищого адміністративного суду від 11листопада 2015 року у справіNo822/4219/14 (провадження No К/990/6331/18) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Універсалбуд» до Славутської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 15 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11березня 2015 року, позов задовольнив. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції були фактично здійснені, направлені на настання правових наслідків, які обумовлені ними та підтверджені належним чином складеними первинними документами, а придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності. Суди відхилили посилання контролюючого органу на фіктивність контрагентів, неможливість ведення ними господарської діяльності та наявність взаємоузгоджених дій, спрямованих на формування неправомірної податкової вигоди, з огляду на їх необґрунтованість і недоведеність.
Вищий адміністративний суд України скасував рішення попередніх інстанцій в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і ухвалив нове рушення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Як підставу про перегляд за пунктом п’ятим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України податковий орган надав копію судового рішення Верховного Суду України від 04 жовтня 2016 року у справі No 810/7161/14, правовій позиції якого, на думку заявника, не відповідає судове рішення про перегляд якого він просить.
Як на підставу для перегляду судового рішення за пунктом першим частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач посилався на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України як судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права, а саме: положень пунктів 138.1,138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначеного були надані копії судових рішень цього суду від 10 серпня 2016 року у справі No 826/2916/14, від 17 серпня 2016 року у справі No 802/4132/15-а, від 08 вересня 2016 року у справі No 805/86/13-а, прийнятих за подібних обставин і предмета спору.
Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви про перегляд постанови касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції встановив, що вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 16травня 2017 року у справі No 679/1864/14-к директор товариства з обмеженою відповідальністю «Універсалбуд» був визнаний невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 212 Кримінального кодексу України та виправданий за відсутністю в його діях складу вказаного кримінального правопорушення. Указаним вироком була встановлена реальність господарських операцій позивача з контрагентами.
Правовий висновок Верховного Суду за результатами розгляду зазначеної адміністративної справи полягає в такому.
На підставі аналізу наведених судових рішень полягає в тому, що такі рішення були ухвалені за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв’язку з чим не можна дійти висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки подібність правовідносин не була встановлена.
Із зіставлення рішення, про перегляд якого подана заява, з рішеннями, на які робиться посилання, вбачається, що в основі кожного з них лежать конкретні фактичні обставини, які залежно від повноти, характеру, об’єктивності, юридичного значення в оскарженому рішенні були оцінені як такі, що документально підтверджують фактичність, товарність господарських операцій, здійснення яких давало право платнику податку (позивачу) сформувати витрати та податковий кредит за такими господарськими операціями, а в порівняних рішеннях – як такі, що не давали для цього підстав.
Наведене дало можливість дійти до висновку щодо непідтвердження висновків податкового органу про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку Верховного Суду України щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права та неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховий Суд України відмовив у задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі No822/4219/14 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93404534.