9 липня 2026 року Суд Європейського Союзу (Перша палата) ухвалив рішення у справі C-234/25 за преюдиційним запитом Верховного суду Австрії, роз’яснивши, за яких умов підписка на стрімінговий сервіс підпадає під виняток із права споживача на відмову від договору, передбачений Директивою 2011/83/ЄС про права споживачів.
Обставини справи
Австрійська телевізійна компанія Sky Österreich Fernsehen пропонує стрімінговий сервіс із двома пакетами підписки — «Sport & Live TV» та «Fiction & Live TV». Цифровий контент розміщений на сервері, доступ до якого клієнти отримують через посилання чи застосунок: програми можна переглядати онлайн у режимі «наживо» чи «на вимогу», а також завантажувати для перегляду офлайн (з обмеженням — один перегляд протягом 48 годин з моменту початку перегляду). Оформити підписку онлайн можна лише за умови прийняття умови, за якою споживач підтверджує розуміння інформації про право на відмову від договору й погоджується, що компанія розпочне виконання договору, не чекаючи спливу 14-денного строку для такої відмови, — а отже, споживач втрачає це право одразу після оформлення підписки.
Австрійська асоціація захисту прав споживачів (VKI) вважає надану інформацію про право на відмову недостатньою, стверджуючи, що підписка на стрімінг є «цифровою послугою», право на відмову від якої припиняється лише після повного виконання послуги. Компанія Sky Österreich натомість наполягає, що йдеться про «цифровий контент», право на відмову від якого припиняється одразу з початком виконання договору відповідно до національної норми (пункт 11 параграфа 18 Федерального закону про дистанційні договори).
Позов VKI про заборону використання цього договірного положення відхилено судом першої інстанції, але задоволено апеляційним судом, який кваліфікував стрімінговий сервіс Sky Österreich як «цифрову послугу». Верховний суд Австрії, розглядаючи касаційну скаргу компанії, звернувся до Суду ЄС.
Правове розмежування: «цифровий контент» проти «цифрової послуги»
Стаття 16(m) Директиви 2011/83/ЄС виключає право на відмову від договору для постачання цифрового контенту, що не постачається на матеріальному носії, якщо виконання договору вже розпочалося за дотримання встановлених умов згоди споживача. Натомість постачання «цифрової послуги» під цей виняток не підпадає — право на відмову зберігається.
Суд ЄС нагадав: оскільки Директива не містить прямого відсилання до права держав-членів для визначення цих понять, вони підлягають самостійному й однаковому тлумаченню в межах усього ЄС.
Буквальне тлумачення саме по собі недостатнє: і «цифровий контент», і «цифрова послуга» можуть означати надання цифрових даних споживачу, тож потрібне контекстуальне й телеологічне тлумачення.
Контекстуальний аналіз. Суд послався на пункт 30 преамбули Директиви 2019/2161: цифровий контент охоплює як одноразове надання, так і безперервне постачання протягом певного періоду (включно з веб-стримінгом відеокліпів незалежно від тривалості файлу) — тобто сам факт безперервного чи повторюваного доступу не відрізняє автоматично контент від послуги. Натомість цифрові послуги (сервіси спільного доступу до відео й аудіо, хмарне зберігання, вебпошта, соціальні мережі) характеризуються безперервною залученістю постачальника до процесу надання послуги.
Ключовий критерій, сформульований Судом: розмежування залежить від ступеня залученості торговця під час постачання цифрових даних. На відміну від постачання «цифрового контенту», постачання «цифрової послуги» обов’язково визначається динамічною природою пропозиції, яка виходить за межі простого стабільного і, за потреби, безперервного надання конкретного контенту. Це, зокрема, стосується ситуацій, коли на основі моніторингу переглянутого контенту, плейлистів чи списків обраного пропозиція адаптується до індивідуальної поведінки чи очікувань споживача або впливає на спосіб використання ним послуги — наприклад, через рекомендації конкретного контенту.
Суд також наголосив: оскільки стаття 16(m) встановлює виняток із права на захист споживача, вона підлягає обмежувальному тлумаченню, а в разі сумніву щодо кваліфікації договору мають застосовуватися правила про право на відмову, передбачені для послуг (пункт 30 преамбули Директиви 2019/2161).
Застосування критерію до обставин справи
Суд встановив, що надання інфраструктури компанією Sky Österreich, за матеріалами справи, зазвичай супроводжується оновленням пропозиції та персональними рекомендаціями на основі поведінки користувача. Споживачу пропонується не одноразовий доступ до конкретного контенту, а можливість на власний розсуд отримувати доступ до різноманітного контенту, який може безперервно коригуватися торговцем, у поєднанні з технічними функціями, здатними впливати на спосіб використання сервісу.
За умови перевірки цих обставин національним судом, Суд ЄС дійшов висновку: стрімінговий сервіс, подібний до розглянутого в цій справі, повинен кваліфікуватися як «цифрова послуга», а не «цифровий контент» — а отже, не підпадає під виняток статті 16(m), і право споживача на відмову від договору зберігається.
Аргумент компанії про ризик зловживання і відповідь Суду
Sky Österreich стверджувала, що визнання права на відмову створює ризик зловживання: більшість контенту (спортивні події, фільми, серіали) втрачає інтерес для споживача після першого перегляду, тож споживачі можуть оформлювати підписку виключно для перегляду конкретної події, а потім відмовлятися від договору, що ускладнює технічне й адміністративне відновлення попереднього стану.
Суд відхилив цей аргумент, пославшись на частину 3 статті 14 Директиви: споживач, який скористався правом на відмову після початку виконання договору на його прохання, зобов’язаний сплатити торговцю суму, пропорційну до фактично наданого обсягу послуг, розраховану на основі загальної договірної ціни. Суд уточнив: якщо споживач оформив підписку в конкретний момент саме для доступу до контенту особливо високої цінності, розмір компенсації не обов’язково обчислюється лише пропорційно часу, протягом якого споживач мав доступ до контенту, — торговець вправі визначати компенсацію також з урахуванням економічної цінності конкретного переглянутого контенту, за потреби — на основі його ринкової вартості поза межами підписки (наприклад, вартості окремого замовлення «на вимогу»). Тому визнання права на відмову не порушує балансу інтересів споживачів і торговців.
Резолютивна частина
Суд ЄС постановив: стаття 16(m) Директиви 2011/83/ЄС у поєднанні зі статтею 2(11) цієї Директиви має тлумачитися так, що надання стрімінгового сервісу, який дозволяє споживачу отримувати доступ до цифрових даних, розміщених на сервері, для перегляду наживо, на вимогу чи офлайн після завантаження на власний пристрій, не є постачанням «цифрового контенту», а є постачанням «цифрової послуги» в розумінні статті 2(16) Директиви — якщо пропозиція торговця має динамічну природу, що виходить за межі простого стабільного й безперервного надання конкретного контенту.
Значення рішення
Це рішення встановлює чіткий орієнтир для кваліфікації стрімінгових сервісів у всьому ЄС: наявність персоналізованих рекомендацій, оновлюваного каталогу контенту й адаптації пропозиції до поведінки користувача перетворює сервіс на «цифрову послугу», що виключає застосування виключення з права на відмову, призначеного для одноразового цифрового контенту (на кшталт окремого музичного файлу чи фільму). Провайдери стрімінгових сервісів у державах-членах ЄС, які прагнуть обмежити право споживачів на відмову від договору посиланням на статтю 16(m), тепер повинні враховувати цей критерій динамічності пропозиції.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.