Приватний виконавець звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на будинок, який належить боржнику, але право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку.
Подання обґрунтовано тим, що у заявника перебуває провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на виконання судового рішення про стягнення з боржника на користь банку 456 281 грн.
За даними БТІ, він є власником будинку, однак свідомо не зареєстрував право власності на нього в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з метою унеможливити звернення стягнення на вказане майно.
Відмовляючи у відкритті провадження за цим поданням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що воно є аналогічним попереднім поданням приватного виконавця, за наслідками розгляду яких було відмовлено у відкритті провадження. При цьому суд послався на п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення та передав справу на розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.
Приватний виконавець цього разу звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на майно боржника у тому самому виконавчому провадженні щодо того самого об’єкта нерухомого майна, проте з інших правових підстав, з додаванням нових доказів, а тому висновки про те, що немає підстав для розгляду нового подання виконавця, є помилковими.
Посилаючись на практику ЄСПЛ, Верховний Суд зазначив, що формалізм у процесі є позитивним і необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено зазначеною статтею Конвенції.
Розгляд процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом. Тому державний / приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання ст. 129 Конституції України щодо обов’язковості судового рішення, стільки разів, скільки для цього необхідно, щоб виконати судове рішення. Проте це не мають бути тотожні та аналогічні подання (заяви), які вже судом вирішені.
При цьому згідно з ч. 11 ст. 440 ЦПК України суд негайно розглядає подання державного / приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця.
ОП КЦС зробила такі висновки про застосування норм права:
- Розгляд процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), є виконанням судових рішень як заключного етапу в процесі реалізації захисту цивільних прав.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Правовідносини з виконання судових рішень є триваючими до тих пір, поки судове рішення не буде виконане в порядку, передбаченому законом.
- Заява (подання державного / приватного виконавця) з процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, зокрема, про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, підлягає негайному розгляду без відкриття провадження у справі.
Постанова Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90202506.