Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого – Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач – ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотова Ольга Віталіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Семашко Дмитро Миколайович, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Верланова С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко О. І. (далі – приватний нотаріус Федоренко О. І.), приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотова О. В. (далі – приватний нотаріус Федотова О. В.), про визнання заповіту недійсним.
2. Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої він звернувся до приватного нотаріуса Федоренко О. І. із заявою про прийняття спадщини за законом.
3. 11 вересня 2015 року приватний нотаріус Федоренко О. І. видала йому свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку грошових вкладів, що знаходяться у ТВБВ № 10026/0838 (старий № 5399/063 м. Боярка) на рахунку № НОМЕР_1 (депозитний) у сумі 59 500 грн, на рахунку № НОМЕР_2 у сумі 75 347,52 грн, на рахунку № НОМЕР_3 у сумі 2 445,26 грн, що належали померлій ОСОБА_4 .
4. Крім того приватний нотаріус Федоренко О. І. повідомила, що 29 жовтня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, згідно з яким заповіла на випадок своєї смерті майно, яке належало їй на праві власності, а саме житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 , своєму сину (брату позивача) ОСОБА_3 , заповіт був посвідчений приватним нотаріусом Федотовою О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 6208.
5. При ознайомленні із вказаним заповітом позивач визначив, що підпис на заповіті не є підписом спадкодавця, що свідчить про його підробку.
6. Крім того, вважає, що заповіт не відповідає волі ОСОБА_4 , оскільки за життя вона хотіла залишити саме йому земельну ділянку та будинок, в якому вони разом проживали, про що неодноразово розповідала родичам та друзям.
7. Стверджував, що мати не спілкувалась із ОСОБА_3 тривалий час, у них були неприязні відносини, відповідач проживав у Латвійській Республіці, не приїздив та не допомагав і не цікавився її станом здоров`я матері.
8. Спадкодавець на час складання заповіту була особою похилого віку (80 років), тяжко хворіла, погано ходила і не виходила з будинку взагалі, погано бачила та в останні роки життя в неї розвивався віковий склероз, почастішали випадки несприйняття дійсних подій.
9. Зауважував, що відповідач надіслав на його електронну адресу копію заповіту, який відрізняється від заповіту, що знаходиться у нотаріуса з різними написом і підписом спадкодавця, що підтверджує той факт, що спадкодавця було введено в оману, скориставшись її похилим віком та станом здоров`я, а вона не усвідомлювала своїх дій при складанні заповіту.
10. Згідно з витягом із акта огляду МСЕК від 17 листопада 2002 року ОСОБА_4 було встановлено І групу інвалідності, що свідчить про нездатність її до самообслуговування, самостійного пересування та повної залежності від інших осіб, нездатності контролювати свою поведінку, тобто не здатності усвідомлювати свої дії при складанні заповіту 29 жовтня 2004 року.
11. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 29 жовтня 2004 року приватним нотаріусом Федотовою О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 6208
12. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 червня 2020 року замінено позивача ОСОБА_1 на його правонаступника (спадкоємця) ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області
від 16 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року, у позові відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що оспорюваний позивачем заповіт складено та посвідчено з додержанням вимог закону, волевиявлення заповідача було вільним, підписання заповіту ОСОБА_4 підтверджено висновком судової почеркознавчої експертизи № 15985/15986/19-32 від 14 листопада 2019 року, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14. У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Семашко Д. М., просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. 26 лютого 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат
Семашко Д. М., подала касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року.
16. Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у травні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
17. Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
18. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17, Верховного Суду
від 03 червня 2020 року у справі № 278/2967/15-ц, від 17 червня
2020 року у справі № 347/1933/16, від 22 червня 2020 року у справі № 376/946/17, від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/16-ц,
від 01 липня 2020 року у справі № 637/228/17, від 18 вересня 2019 року
у справі № 204/9143/13-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 301/2702/16-ц,
від 22 січня 2020 року у справі № 363/4990/15-ц, від 09 жовтня 2019 року
у справі № 604/136/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18,
від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Вважає, що суди дійшли передчасного висновку про відмову в позові, пославшись лише на висновок експерта, без дослідження інших доказів.
21. Крім того, суди не звернули увагу, що висновок експерта складений з порушенням пункту 1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, згідно з яким строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) і не повинен перевищувати 90 календарних днів.
22. Також судом першої інстанції не витребувано оригінал заповіту для огляду в судовому засіданні та безпідставно відхилено заяву про виклик та допит свідків.
23. Суди не взяли до уваги пояснення відповідача ОСОБА_3 який пояснив, що є заповіт який знаходиться в нього, а інший екземпляр заповіту є підробленим, чим фактично визнав позов.
24. Вказує, що суд апеляційної інстанції не повідомив відповідача про розгляд справи та не направив на його адресу копію апеляційної скарги з додатками.
25. Суди не застосували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Верховного Суду.
26. Крім того, звертає увагу, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не направив на адресу позивача та /або його представника повний текст свого рішення.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Обставини справи, встановлені судами
27. ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є синами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
28. 29 жовтня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Федотовою О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 6208, яким на випадок своєї смерті заповіла належні їй на праві власності житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 ОСОБА_3 .
29. Згідно з витягом із акта огляду МСЕК № 222473 ОСОБА_4 з 16 листопада 2004 року встановлено І групу інвалідності.
30. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
31. 18 березня 2015 року приватним нотаріусом Федоренко О. І. заведено спадкову справу № 212015 після смерті ОСОБА_4 .
32. 18 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
33. ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка посвідчена 16 червня 2015 року ОСОБА_6 – радником з консульських питань Посольства України в Латвійській Республіці.
34. Приватним нотаріусом Федоренко О. І. 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за № 1223, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_4 є її син ОСОБА_1 на 1/2 частку та її син ОСОБА_3 на 1/2 частку. Спадщина складається з грошових вкладів з відповідними відсотками на нарахованою компенсацією у ТВБВ № 10026/0838 (старий № 5399/063 м. Боярка) на рахунку № НОМЕР_1 (депозитний) у сумі 59 500 грн, на рахунку № НОМЕР_2 у сумі 75 347,52 грн, на рахунку № 91551/2676 у сумі 2 445,26 грн, що належали померлій на підставі повідомлення, виданого Філією-Головне управління по м. Києву та Київській області ТВБВ № 10026/0838 ПАТ «Державний Ощадний банк України» від 27 березня 2015 року № 62/13-1004.
35. Згідно з висновком експерта від 14 листопада 2019 року
№ 15985/15986/19-32 за результатами проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової почеркознавчої експертизи, складеним на виконання ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2019 року, підпис від імені ОСОБА_4 у графі «Підпис» у заповіті від 29 жовтня 2004 року, посвідченому приватним нотаріусом Федотовою О. В. та розміщений праворуч від запису прізвища, ім`я та по батькові, – виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів, самою ОСОБА_4 , а не іншою особою з наслідування її підпису.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
36. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
37. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
38. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
39. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
40. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
41. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
42. Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
43. Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
44. Позивач ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , в обґрунтування позовних вимог стверджував, що заповіт, який він просить визнати недійсним, померла ОСОБА_7 не підписувала.
45. Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
46. Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
47. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
48. Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
49. Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
50. Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.
51. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21.
52. Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).
53. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
54. Пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб`єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
55. Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
56. Згідно з частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
57. Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
58. Відповідно до статті 1247 ЦК України (у редакції, чинній на час складання заповіту) Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
59. Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
60. Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
61. Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
62. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
63. Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі.
64. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
65. У частині першій статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
66. Отже, не підписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність.
67. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду
у постанові від 12 березня 2020 року у справі №716/1051/17.
68. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
69. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).
70. Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
71. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
72. Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
73. Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
74. У частині першій статті 105 ЦПК України зазначено, що призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити, у тому числі, психічний стан особи.
75. Верховний Суд у постанові від 05 лютого 2020 року у справі
№ 461/3675/17 зазначив, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
76. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, взявши до уваги висновок експерта, яким встановлено, що спірний заповіт підписано ОСОБА_4 , та надавши йому належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний позивачем заповіт складено та посвідчено з додержанням вимог закону, і волевиявлення заповідача було вільним, тому відсутні підстави для задоволення позову. Інших доказів на підтвердження того факту, що заповіт було підписано не ОСОБА_4 , а іншою особою, позивачем надано не було, клопотань про призначення інших експертиз сторонами не заявлялося. З цих підстав підлягають відхиленню доводи касаційної скарги щодо передчасності висновків судів про відмову в позові.
77. Посилання в касаційній скарзі на те, що висновок експерта був складений з порушенням пункту 1.13 Інструкції, згідно з яким строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) і не повинен перевищувати 90 календарних днів, не впливає на правильність вирішення судами заявленого спору по суті.
78. Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не витребувано оригінал заповіту, суперечать матеріалам справи, оскільки суд першої інстанції ухвалою від 29 листопада 2018 року витребував оригінал заповіту, який в подальшому було надано експерту.
79. Апеляційний суд, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, правильно вказав, що відповідно до пояснень, наданих відповідачем ОСОБА_3 в Рижському районному суді м. Юрмала, він позов не визнавав і відповідної заяви про визнання позову не подавав.
80. Судами попередніх інстанцій було вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача ОСОБА_3 про розгляд справи. При цьому сам ОСОБА_3 судові рішення у розглядуваній справі не оскаржує.
81. Не зважаючи на твердження про те, що ОСОБА_4 не була здатна усвідомлювати свої дії під час складання заповіту, матеріали справи не містять відомостей про ініціювання стороною позивача призначення у справі судової психіатричної експертизи з метою з`ясування здатності ОСОБА_4 під час складання оспорюваного заповіту усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
82. Сам по собі похилий вік заповідача, наявність в нього певних захворювань, не можуть підтверджувати абсолютну неспроможність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при складанні заповіту.
83. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.
84. За встановлених обставин, висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня
2021 року у справі № 522/9893/17, Верховного Суду від 03 червня 2020 року
у справі № 278/2967/15-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 347/1933/16,
від 22 червня 2020 року у справі № 376/946/17, від 14 травня 2018 року
у справі № 756/14304/16-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 637/228/17,
від 18 вересня 2019 року у справі № 204/9143/13-ц, від 24 січня 2019 року
у справі № 301/2702/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 363/4990/15-ц,
від 09 жовтня 2019 року у справі № 604/136/18, від 17 листопада 2021 року
у справі № 755/8776/18, від 16 травня 2018 року у справі № 564/1226/16-ц, на які посилалася заявниця як на підставу касаційного оскарження.
85. Суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримали вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
86. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
87. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
88. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
89. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
90. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
91. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Семашко Дмитро Миколайович, залишити без задоволення.
2. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.