Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Право дитини на житло у судовій практиці”, Водоп’ян Тетяна, адвокат, медіатор, кандидат юридичних наук, доцент, член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ (голова секції правових основ біоетики), член Комітету з сімейного права НААУ, розповіла про майнове право користуватися житлом та правочини щодо житла, право на користування яким має дитина.
Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, а саме п.1 ст. 8, гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Так, ч. 3 ст. 47 Конституції України проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. (ст. 379 ЦК України)
Таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім’ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 ЖК), орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім’ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.
Згідно з ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Діти – члени сім’ї, наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до ч.3 ст.17 закону «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою чи видавати письмові зобов’язання.
Згідно з ст.12 закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє та захищає права й інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
- видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
- відмовлятися від майнових прав дитини.
Таким чином, батьки малолітньої дитини зобов’язані одержувати дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів з відчуження нерухомого майна, що вже належало дитині на праві власності або на праві користування.