Про аналіз судової практики в справах, повʼязаних з сексуальним насильством розповіли Валерія Долгоєр — адвокат, членкиня Комітету з питань гендерної політики НААУ, членкиня Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ та Валентина Слободянюк — адвокат, членкиня ГО «Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем» під час заходу з підвищення професійного рівня адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури.
Лектори докладно проаналізували разом з учасниками судову практику в справах, повʼязаних з сексуальним насильством , а саме:
1. Сексуальне насильство як форма гендерно зумовленого насильства:
- 1.1. Поняття та ознаки гендерно зумовленого насильства.
- 1.2. Сексуальне насильство: поняття та форми.
- 1.3. Розмежування зґвалтування та сексуального насильства.
2. Правова кваліфікація правопорушень, повʼязаних з сексуальним насильством:
- 2.1. Концепт добровільної згоди: відсутність згоди та її юридичне значення.
- 2.2. Кваліфікація злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи: ключові ознаки складів злочинів та типові помилки кваліфікації.
3. Основні етапи досудового розслідування у справах, повʼязаних з сексуальним насильством.
4. Доказування у справах про сексуальне насильство.
5. Деякі аспекти взаємодії з потерпілими від сексуального насильства.
6. Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК) – відмінність СНПК від ординарних сексуальних злочинів.
7. Аналіз судової практики в справах, повʼязаних з сексуальним насильством.
- 7.1. Огляд Постанови Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 08 лютого 2022 року у справі №637/965/19.
- 7.2. Огляд Постанови Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 10 грудня 2024 року у справі №446/764/22.
- 7.3. Огляд Постанови Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 11 листопада 2025 року у справі №953/6086/22. Окрема думка судді від 17.11.2025 року.
- 7.4. Огляд Постанови Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 607/3164/23.
- 7.5. Огляд Постанови Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі №562/1629/17.
8. Висновки та рекомендації. Запитання учасників.
У рамках характеристики справ, повʼязаних з сексуальним насильством акцентовано на наступному:
1. Сексуальне насильство як форма гендерно зумовленого насильства
1.1. Поняття та ознаки гендерно зумовленого насильства
Гендерно зумовлене насильство (ГЗН) — це будь-які шкідливі дії, вчинені проти волі особи, що ґрунтуються на соціально визначених гендерних відмінностях і спричиняють фізичну, сексуальну або психічну шкоду.
Включає:
- фізичну, сексуальну, психологічну шкоду;
- погрози, примус, позбавлення волі;
- можливість вчинення як у приватному, так і публічному житті.
За законодавством України:
- це діяння, спрямовані проти особи через її стать або гендерні стереотипи, що спричиняють шкоду.
Ознаки ГЗН:
- вчиняється проти волі;
- зумовлене гендером;
- спричиняє шкоду (фізичну, сексуальну, психологічну, економічну).
- може проявлятись у будь-якій сфері життя.
Сексуальне насильство завжди є формою ГЗН.
1.2. Сексуальне насильство: поняття та форми
Сексуальне насильство — це будь-які насильницькі дії сексуального характеру без добровільної згоди, що не пов’язані з проникненням
Форми за КК України:
- ст. 153 — сексуальне насильство;
- ст. 154 — примушування до акту сексуального характеру;
- ст. 155 — дії з особою до 16 років;
- ст. 156 — розбещення неповнолітніх;
- ст. 156-1 — домагання дитини;
- ст. 303 — сутенерство, примушування до проституції;
- примусова вагітність, стерилізація, аборти;
- сексуальне домагання (адміністративна відповідальність).
1.3. Розмежування зґвалтування та сексуального насильства
Зґвалтування (ст. 152 КК):
- дії сексуального характеру;
- обов’язкова ознака — проникнення;
- без добровільної згоди.
Сексуальне насильство (ст. 153 КК):
- дії сексуального характеру;
- без проникнення;
- без добровільної згоди.
2. Правова кваліфікація
2.1. Концепт добровільної згоди
Згода — це вільне волевиявлення з урахуванням обставин
Ключове правило: відповідальність настає при відсутності добровільної згоди
Важливі положення:
- залежність (службова, матеріальна) виключає добровільність;
- відсутність опору ≠ згода.
Практика ЄСПЛ:
- E.B. v. Romania — відсутність фізичного опору не означає згоду; держава повинна переслідувати будь-який акт без згоди.
Національна практика:
- справа №566/1420/19;
- справа №684/289/20.
Відсутність чіткої, явної згоди — відсутність згоди.
2.2. Кваліфікація злочинів та типові помилки
Основні статті:
- 152 (зґвалтування);
- 153 (сексуальне насильство);
- 154–156 (інші злочини).
Ключові ознаки:
- відсутність добровільної згоди;
- характер дій (з проникненням / без);
- вік потерпілої особи.
Типові помилки (з практики):
- ототожнення статевого акту і проникнення;
- недооцінка показань потерпілої;
- формальний підхід до доказів;
- ігнорування непрямих доказів.
3. Основні етапи досудового розслідування
Допит із застосуванням моделі P.E.A.C.E.:
- підготовка;
- встановлення контакту;
- отримання показань;
- завершення;
- оцінка.
Допит дітей:
- ст. 224 КПК;
- спеціальні умови.
Інструменти:
- Барнахус — міжвідомчий підхід;
- «зелена кімната» — мінімізація травматизації.
4. Доказування
Основні докази:
- показання потерпілої;
- показання свідків;
- експертизи (медичні, психологічні);
- протоколи слідчих дій.
Практика ЄСПЛ:
- J.I. v. Croatia — обов’язок зібрати всі докази;
- Y v. Bulgaria — неефективне розслідування є порушенням;
- R.B. v. Estonia — процесуальні помилки у доказах недопустимі.
5. Взаємодія з потерпілими
Принципи:
- врахування вразливості
- недопущення ретравматизації
- спеціальні умови допиту
Практика ЄСПЛ:
- X v. Cyprus (2025) — заборона гендерних стереотипів.
- Maslova and Nalbandov v. Russia — сексуальне насильство = тортури.
6. СНПК (сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом)
CRSV — сексуальне насильство у контексті конфлікту
Особливості:
- системний характер;
- використання як інструмент війни;
- спрямованість проти цивільного населення.
Відмінності:
- є елементом терору і геноцидної політики;
- часто санкціонується або толерується командуванням.
Міжнародне право:
- Римський статут — злочини проти людяності.
- Женевські конвенції — заборона сексуального насильства.
7. Судова практика
7.1. Постанова ВС 08.02.2022 №637/965/19
Зґвалтування визнається закінченим з моменту проникнення статевого органу чоловіка, іншого органу людини (наприклад, руки чи пальця) або певного предмета в один із природних отворів потерпілої особи незалежно від того, чи вдалося винуватому збудити та (чи) задовольнити свою статеву пристрасть. Мається на увазі проходження хоча б частиною статевого органу, іншого органу людини чи певного предмета меж тієї чи іншої природної порожнини тіла людини (наприклад, для ротової порожнини це губи, а для анального отвору сфінктерне кільце ануса).
Якщо зґвалтування набуло вигляду недобровільного природного статевого акту, то злочин, за загальним правилом, визнається закінченим з початку такого акту. При цьому не вимагається продовження копулятивних фрікцій (зворотно-поступальних рухів статевого органу чоловіка у піхві жінки), обов’язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), досягнення оргазму чи еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні).
7.2. Постанова ВС 10.12.2024 №446/764/22
Верховний Суд визнав безпідставними доводи захисників щодо не довіри показанням малолітньої потерпілої. Допит якої проводився в судовому засіданні місцевого суду з дотриманням вимог ст. 225 КПК України з урахуванням особливостей, передбачених ст. 226 цього Кодексу щодо допиту малолітньої особи. Допит проводився за участі законного представника та психолога, при цьому малолітній потерпілій роз’яснено обов’язок давання суду правдивих показань, без попередження про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.
Надані потерпілою показання місцевий суд визнав чіткими й послідовними, підстав не довіряти її показанням у суду першої інстанції не було і суд ці показання оцінив у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Аналогічною є позиція щодо оцінки показань малолітньої сестри, яка була свідком злочину. Допит свідка також проводився з дотриманням вимог ст. 225 КПК України з урахуванням особливостей, передбачених ст. 226 цього Кодексу щодо допиту малолітньої особи.
7.3. Постанова ВС 11.11.2025 №953/6086/22 + окрема думка
1. Щодо закриття провадження в частині обвинувачення. Суд дійшов висновку, що положення статті 217 КПК України не зобов’язують слідчого попередньо виділяти епізод у окреме провадження перед його закриттям, а також не містять заборони на зміну правової кваліфікації без закриття провадження за попередньою кваліфікацією. Тому закриття провадження в частині обвинувачення не порушує вимог КПК та не є підставою для визнання зібраних доказів недопустимими чи скасування судових рішень.
2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що доводи захисту щодо недостатності прямих доказів винуватості засудженого в епізодах 08–15 січня, 08 травня та 26 червня 2022 року є безпідставними, оскільки суди нижчих інстанцій обґрунтовано визнали доведеною винуватість на підставі сукупності непрямих, але узгоджених між собою доказів, які в своїй сукупності підтверджують обставини справи поза розумним сумнівом. При цьому належність та допустимість цих доказів не оспорювалися, а твердження про недостовірність показань потерпілого були належним чином оцінені
судами з урахуванням його віку та інших обставин, тому підстав для скасування вироку в цій частині немає.
3. Суд дійшов висновку, що призначення засудженому покарання у вигляді довічного позбавлення волі є надмірно суворим та не відповідає загальним засадам і меті покарання, оскільки спосіб вчинення злочинів не був насильницьким у вузькому значенні, обставин, що обтяжують покарання, не встановлено, а невизнання вини не може вважатися підставою для посилення покарання. Тому, з урахуванням принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації. Суд змінив вирок і призначив покарання у вигляді 15 років позбавлення волі, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим.
Окрема думка судді Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Макаровець А. М. від 17 листопада 2025 року у справі №953/6086/22:
З огляду на: ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які належать до особливо тяжких та тяжких злочинів, кількість та характер їх вчинення; вік потерпілого, створення засудженим різних версій його непричетності до інкримінованих йому дій, в тому числі й спробу перекласти вину у вчиненому на малолітнього потерпілого; настання негативних змін в психоемоційному стані потерпілого та порушення в соціально-побутовій сфері унаслідок характеру і обсягу його страждань, їх тривалості, глибини та інтенсивності психотравмуючого впливу на особистість потерпілого у зв’язку із вчиненням відносно нього кримінальних правопорушень призначене засудженому місцевим судом основне покарання у виді довічного позбавлення волі є необхідним і достатнім для його виправлення, та особливо для попередження вчинення ним нових злочинів, а тому відсутні підстави для зміни судових рішень та пом’якшення засудженому призначеного покарання за ч. 6 ст. 152 КК України до 15 років позбавлення волі.
7.4. Постанова ВС 11.09.2024 №607/3164/23
1. Потерпіла болісно реагує на подію, яка сталася з нею, а тому апеляційний суд дозволив їй скористатися своїм правом, визначеним Конституцією України та процесуальним законом, не відповідати на запитання сторони захисту. Зайва деталізація обставин зґвалтування, з огляду на вік потерпілої, могла зашкодити ї ї психіці.
2. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи сторони захисту про необізнаність щодо віку, оскільки обвинувачений був знайомий з потерпілою близько одного року і часто бачив її в колі спільних знайомих. Також суд узяв до уваги показання самої потерпілої, яка повідомила засудженому, що їй 15 років, а він відповів, що йому 38 років. Крім того, суд урахував зовнішні фізичні дані потерпілої особи, а тому засуджений мав усвідомлювати, що потерпіла є неповнолітньою особою.
3. Про факт відсутності добровільної згоди потерпілої свідчать дії засудженого, який тримав руки потерпілої за спиною, закривав їй рот рукою та наказав не кричати, прохання потерпілої не вступати з нею в статеві відносини, поклики на допомогу, намагання протидіяти шляхом відштовхування, вік потерпілої та засудженого на час дій сексуального характеру.
4. Суди взяли до уваги поведінку потерпілої після вчинення щодо неї неправомірних дій, а саме те, що того ж дня звернулася в поліцію та повідомила про протиправні дії засудженого щодо неї, розповіла про події хлопцеві й матері, яка звернулася із заявою в поліцію про зґвалтування її дочки, наявність на змивах рук потерпілої епітеліальних клітин, можливість походження яких відповідно до фактичних даних судово-медичної експертизи допускається від засудженого.
5. Фізичним насильством при зґвалтуванні, яке вказувало б на те, що потерпіла чинила опір обвинуваченому, може бути протиправний фізичний вплив на тіло потерпілої особи без завдання їй тілесних ушкоджень. На кваліфікацію дій особи за ст. 152 КК не впливає моральний аспект характеристики потерпілої особи.
7.5. Постанова ОП ККС ВС 07.12.2020 №562/1629/17
1. Вирішуючи питання про застосування положень ст. 5 КК, висновок про те, чи скасовує закон про кримінальну відповідальність злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, чи навпаки – встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, можна робити лише в контексті конкретних обставин справи, щодо конкретного діяння та конкретної особи.
2. Зміна диспозицій ч. 4 ст. 152 і ч. 3 ст. 153 КК у зв’язку з набранням чинності Законом N 2227-VIII від 06.12.2017 не свідчить про декриміналізацію чи навпаки криміналізацію окремих дій. Між попередньою та новою редакціями зазначених норм закону про кримінальну відповідальність має місце правова наступність.
3. Відповідно до ч. 1 ст. 152 КК (в редакції Закону N 2227-VIII від 06.12.2017) зґвалтування є кримінальним правопорушенням з альтернативними ознаками об’єктивної сторони. Вчинення особою різних форм статевого проникнення щодо однієї і тієї ж особи слід розглядати як одиничне кримінальне правопорушення. Якщо в межах єдиного умислу особи одні з цих форм виявилися вдалими, а інші ні, скоєне все одно слід розглядати як закінчене кримінальне правопорушення.
4. Санкція ч. 4 ст. 152 (в редакції Закону N 2227-VIII від 06.12.2017) пом’якшує кримінальну відповідальність особи порівняно з санкціями ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153 КК (в редакції Закону N 2295-VI від 01.06.2010), що передбачали кримінальну відповідальність за ці ж самі дії. Тому, в даному випадку, має місце застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.
Додаткова практика ЄСПЛ:
- E.B. v. Romania — відсутність опору ≠ згода.
- Juhnke v. Turkey — примусові медичні втручання.
- Yazgül Yılmaz v. Turkey — гінекологічний огляд без згоди — порушення.
- P. and S. v. Poland — права потерпілої після зґвалтування.
- O’Keeffe v. Ireland — згода дитини не враховується.
- E.G. v. Moldova — амністія несумісна з обов’язком покарання.
8. Висновки та рекомендації
Ключовий критерій — відсутність добровільної згоди.
Необхідне:
- ефективне розслідування;
- повне доказування;
- врахування вразливості потерпілих.
Суди мають:
- уникати формалізму;
- не використовувати гендерні стереотипи;
- оцінювати сукупність доказів.
Важливість:
- міжнародних стандартів;
- документування злочинів;
- спеціальних процедур роботи з потерпілими.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.