Встановлення між сторонами спору про право у справі про банкрутство відбувається як шляхом матеріально-правової оцінки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора до боржника, так і визначенням належної процесуальної форми судочинства. Якщо для дослідження та оцінки вимог суд потребує процесуальних строків, заходів та форми провадження, що відповідає виключно позовному провадженню, і без їх застосування суд позбавлений можливості встановити обґрунтованість заявлених вимог, то це свідчить про існування спору про право, що виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство за відповідною заявою кредитора.
КГС ВС розглянув касаційну скаргу Sun Greenwood International SARL, Люксембург, на рішення судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості / необґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Перечинський лісохімічний комбінат».
До місцевого господарського суду звернулося Sun Greenwood International SARL, Люксембург (далі – Кредитор) із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Перечинський лісохімічний комбінат» (далі – Боржник), обґрунтовуючи наявністю заборгованості у Боржника за контрактом відсоткової позики, право вимоги за яким він набув.
Суд першої інстанції відкрив провадження у справі про банкрутство, визнав грошові вимоги Кредитора у сумі 75 648 669, 51 грн, відмовивши у задоволенні решти заявлених грошових вимог, ввів процедуру розпорядження майном Боржника, мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначив розпорядника майна.
Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу місцевого господарського суду та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні заяви Кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника. Судове рішення мотивоване відсутністю підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки суд першої інстанції не врахував законодавчу заборону розглядати в одному судовому процесі (провадженні) одночасно два питання: про вирішення спору про право із застосуванням процесуальних норм позовного провадження і наступне питання за наслідками позитивного вирішення питання наявності боргу — про відкриття провадження у справі вже з урахуванням фільтрів, передбачених КУзПБ; наявність заперечень Боржника щодо визнання боргу у численних судових засіданнях під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство без наявності вирішеного спору з цього приводу у позовному провадженні (рішення суду) є безумовною і самостійною підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.
ОЦІНКА СУДУ
У даній справі КГС ВС звернувся до нормативного регулювання підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство та визначених законом критеріїв, за якими вимоги Кредитора відносяться до таких, що свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.
КГС ВС зауважив, що відсутність спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті
провадження.
Відсутність спору про право в розумінні процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов’язання, суті (предмету), підстави виникнення, суми зобов’язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання тощо.
А тому суди повинні надавати оцінку наявності / відсутності спору про право саме у правовідносинах між боржником та ініціюючим кредитором, однак не іншими кредиторами, та за тими підставами, за яких заявлені грошові вимоги для відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки порядок розгляду судових справ у позовному провадженні (яке передбачає вирішення наявного спору про право з іншими кредиторами боржника, наявного спору хоча і з ініціюючим кредитором, однак за інших матеріально-правових підстав, ніж заявлені грошові вимоги у заяві про відкриття провадження справі про банкрутство) з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство боржника врегульоване положеннями ч. 2 ст. 7 КУзПБ, а до відкриття такої справи — ст. 4 , п. 2 ч. 1 ст. 12 ГПК України, а також іншими положеннями цього Кодексу щодо правил вирішення спорів, зокрема у позовному провадженні, між особами, що мають право на звернення до господарського суду.
КГС ВС вказав на відмінності між вирішенням «спору про право» між кредитором та боржником у розумінні ч. 6 ст. 39 КУзПБ та вирішенням питання про відкриття провадження у справі про банкрутство, так як існують процесуальні особливості здійснення кожного з таких проваджень. Основні відмінності між двома наведеними провадженнями полягають:
1) у різних формах господарського судочинства: – позовне провадження для вирішення спору про право (п. 2 ч. 1 ст. 12 ГПК України): – у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених КУзПБ для здійснення провадження у справі про банкрутство, зокрема у підготовчому засіданні (ч. 6 ст. 12 ГПК України, ч. 1 ст. 2, ст. 39 КУзПБ);
2) у відмінних процесуальних строках здійснення кожного з таких проваджень: – 90 днів для вирішення спору про право у позовному провадженні, що є загальним процесуальним строком, визначеним законом та обумовленим наявністю передбачених законом окремих основних стадій розгляду такої справи: підготовче провадження, врегулювання спору за участю судді, розгляд справи по суті, кожна з яких має строк її пр оведення (ч. 3 ст. 177, ст. 183, 190, частини 1, 2 ст. 195, ст. 248 ГПК України тощо), однак який може зазнавати змін за встановлених процесуальним законом підстав та умов; – 14 днів для проведення підготовчого засідання у справі про банкрутство з дня постановлення ухвали про прийняття заяви про відкриття провадження у справі, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов’язань кредиторам тощо) — не пізніше 20 днів (ч. 2 ст. 35 КУзПБ);
3) у відмінних процесуальних заходах / діях, які має право та може застосувати суд під час здійснення кожного з названих проваджень, оскільки вчинення таких процесуальних дій як призначення експертизи, виклик свідків, залучення до участі інших учасників у справі задля оцінки їх прав і обов’язків щодо предмета спору, врегулювання спору за участю судді, зупинення провадження у справі тощо допускається лише у справах позовного провадження, однак не під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство, що зумовлено, зокрема, і визначеним законом строком здійснення кожного з відповідних проваджень.
У зв’язку з викладеним КГС ВС дійшов висновку, що встановлення між сторонами спору про право у розумінні ч. 6 ст. 39 КУзПБ відбувається як шляхом
здійснення судом матеріально-правової оцінки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора до боржника, так і шляхом визначення судом належної процесуальної форми судочинства.
Якщо для дослідження та оцінки судом обґрунтованості вимог суд потребує процесуальних строків, заходів / дій, форми провадження, що відповідає виключно позовному провадженню, і без їх застосування суд позбавлений можливості дослідити, оцінити та встановити обґрунтованість заявлених ініціюючим кредитором вимог до боржника у справі, то це вказує на існування спору про право у розумінні ч. 6 ст. 39 ГПК України між зазначеними учасниками, що виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство боржника за відповідною заявою кредитора.
За результатами розгляду касаційної скарги КГС ВС залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 25.03.2025 у справі № 907/600/24 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/126501032
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.