Секретар судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС Олег Васьковський акцентував увагу на тому, що попри конституційне право на звернення до суду реалізація цього права у справах про банкрутство має оцінюватися крізь призму завдання господарського судочинства та загальних принципів права.
Про це повідомляє Судова влада.
Він підкреслив, що сама по собі ініціація провадження у справі про банкрутство не є зловживанням, адже це альтернативний спосіб задоволення вимог кредиторів, що підтверджується, зокрема, практикою КГС ВС (постанови від 3 червня 2020 року у справі № 905/2030/19 та від 20 березня 2024 року у справі № 911/1005/23).
Лектор детально розглянув критерії відмежування правомірної реалізації процесуальних прав від зловживання ними. Він наголосив, що ключовим критерієм є невідповідність дій учасників завданню господарського судочинства – забезпеченню справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду справ. Суддя пояснив, що зловживання правом часто має зовнішньо легальну форму, коли учасники формально діють у межах закону, однак намагаються досягти іншої мети, зокрема створення перешкод для розгляду справи або обмеження прав інших учасників процесу.
Окрему увагу Олег Васьковський приділив типології зловживань у процедурах банкрутства. Серед них – ініціювання провадження без наявності суб’єктивного права, використання процедури для обходу санкцій або виведення активів, створення штучної заборгованості, а також маніпуляції зі спором про право з метою перешкоджання відкриттю провадження. Ці підходи проілюстровано практикою ВС, зокрема постановами КГС ВС від 17 червня 2025 року у справі № 909/130/24, від 12 червня 2025 року у справі № 924/232/22 та від 22 вересня 2021 року у справі № 911/2043/20.
Крім того, лектор проаналізував низку практичних ситуацій, що свідчать про неправомірне використання процедур банкрутства, зокрема ініціювання провадження на підставі вимог, щодо яких є судове рішення про відмову у зв’язку зі спливом позовної давності (постанова КГС ВС від 31 січня 2023 року у справі № 922/5226/21), пропуск строку пред’явлення виконавчого документа до виконання (постанова КГС ВС від 22 серпня 2024 року у справі № 916/735/23), а також створення штучного «спору про право» (постанова КГС ВС від 23 квітня 2025 року у справі № 921/476/24).
Окремо Олег Васьковський звернув увагу на чинники, що призводять до виникнення зловживань у процедурах банкрутства. Зокрема, він зазначив, що відсутність автоматизованого розподілу арбітражних керуючих та залежність їх призначення від волевиявлення ініціюючого кредитора створюють передумови для конкуренції між учасниками за контроль над процедурою. Наслідком цього є поява так званих справ-двійників та інших процесуальних конструкцій, які використовуються не для досягнення цілей банкрутства, а для отримання процесуальних переваг.
Підсумовуючи, лектор наголосив, що конструкція зловживання процесуальними правами має відкритий характер і не може бути вичерпно врегульована законом, оскільки законодавець не здатен передбачити всі можливі випадки недобросовісної поведінки. У зв’язку з цим її застосування значною мірою залежить від дискреції суду, який має обґрунтовано користуватися цим інструментом, поєднуючи безпосередню дію норм із загальними засадами права. За словами Олега Васьковського, такий підхід дозволяє своєчасно виявляти формально законні, але недобросовісні дії сторін, що можуть бути спрямовані на дестабілізацію чи затягування процедур банкрутства.
Практику Верховного Суду у спорах щодо самочинного будівництва висвітлив Єгор Краснов. У своїй лекції він розглянув питання визначення юрисдикції таких спорів, належних способів захисту прав власника земельної ділянки, правових наслідків державної реєстрації самочинного будівництва, а також підстав і порядку знесення відповідних об’єктів.
Аналізуючи юрисдикційні аспекти, Єгор Краснов наголосив на необхідності врахування суб’єктного складу та характеру спірних правовідносин. Він звернув увагу, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 сформульовано підхід, за яким спір між власником земельної ділянки та особою, яка здійснила самочинне будівництво, є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від сторін. Водночас у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16 та від 5 лютого 2020 року у справі № 464/5497/13-ц визначено, що спори, пов’язані з реалізацією владних повноважень у сфері містобудування, належать до адміністративної юрисдикції.
Розкриваючи питання належного способу захисту, суддя зазначив, що вимоги про скасування державної реєстрації права власності на самочинно збудований об’єкт не завжди забезпечують ефективне відновлення порушеного права. Він звернув увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, відповідно до якої належними способами захисту є знесення самочинного будівництва або визнання права власності на нього за власником земельної ділянки. Також він підкреслив, що сама державна реєстрація права власності не легітимізує самочинне будівництво, що підтверджується, зокрема, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 1 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22.
Розповів Єгор Краснов і про підстави знесення самочинного будівництва та процесуальні аспекти такого захисту. Він зазначив, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц визначено юридичні факти, які обґрунтовують знесення об’єкта, зокрема істотні порушення будівельних норм або відхилення від проєкту. Крім того, суддя звернув увагу на необхідність дотримання передбаченої законом процедури, зокрема видачі припису органом державного архітектурно-будівельного контролю (постанова від 18 червня 2020 року у справі № 5023/8376/11). Окремо він проаналізував практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «ТОВ “Одеська бутербродна компанія” проти України», наголосивши на необхідності дотримання принципу пропорційності втручання у право власності, а також у справі «KAMINSKAS v. Lithuania», яка ілюструє значення добросовісності забудовника при оцінці правових наслідків самочинного будівництва.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.