Товариство звернулося до Господарського суду Рівненької області з позовом до банку про визнання припиненим іпотечного договору у зв’язку з припиненням основного зобов’язання, а також зобов’язання відповідача вчинити дії щодо державної реєстрації відомостей про припинення іпотеки.
Позовні вимоги обґрунтовані припиненням основного зобов’язання за кредитним договором, яке забезпечене іпотекою, у зв’язку з чим іпотека за іпотечним договором є припиненою.
Згідно з частинами першою, другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 “Позика” цієї глави “Позика. Кредит. Банківський вклад”, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Як зазначено в частині другій статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з приписами статті 599 зазначеного Кодексу зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Застава (іпотека) є додатковим способом забезпечення виконання, а тому такі правовідносини щодо встановлення забезпечення матимуть юридичне значення тільки у разі юридичної сили основного зобов’язання.
Поряд з іпотекою акцесорного (додаткового) є і неустойка, яка вважається цивільно-правовою санкцією і у всіх випадках становить елемент забезпеченого зобов’язання.
Отже, банк використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, пені за порушення умов кредитного договору, звернувшись у 2014 році до суду з позовом про примусове солідарне стягнення цих коштів з боржника та з поручителя у судовому порядку.
Кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов’язання щодо строку дії кредитного договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за кредитом, а також неустойки, з чим погодився суд, задовольнивши позовні вимоги банку у справі No569/5813/14-ц (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 31.10.2018 у справі No202/4494/16-ц).
КГС звернувся до правової позиції, викладеної у постановах ВП ВС від 28.03.2018 у справі No444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі No202/4494/16-ц, згідно з якими положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосоване лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, а також обумовлену кредитним договором неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання (постанова ВП ВС від 28.03.2018 у справі No444/9519/12).
Рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить про закінчення строку дії договору. Відповідно, зважаючи на правову природу іпотеки як похідного зобов’язання від основного зобов’язання та пряму залежність від його умов, на правовідносини, що виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, іпотека не поширюється, якщо інше не встановлено іпотечним договором (у наведеному висновку КГС ВС взяв до уваги викладену в постанові ВП ВС від 31.10.2018 у справі No202/4494/16-ц). Зазначене безпідставно не враховано скаржником у доводах касаційної скарги.
Отже, звернувшись з позовом до суду, позивач прагнув досягти правової визначеності, тобто отримати підтвердження судом припинення у банку права застави (іпотеки) на майно. У зв’язку з цим належним способом захисту є визнання іпотеки за іпотечним договором припиненою. Проте з урахуванням матеріалів справи, суті спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій обґрунтовано захистили право та інтерес позивача в обраний останнім спосіб захисту, який у цьому випадку є ефективним та не суперечить закону.
Постанова КГС ВС від 05.03.2020 у справі No918/319/19 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/88050878