Обставини справи
Справа стосувалась обсягу журналістської свободи у зборі новин у зоні митного
контролю на контрольно-пропускному пункті. Двоє із заявників увійшли до такої
зони, брали інтерв’ю в туристів, фотографували їх та відмовилися залишати цю зону за проханням працівників митниці.
Заявники вказували, що накладення на них штрафу за здійснення такої діяльності в межах зони, контрольованої державою, становило втручання в їхні
права, гарантовані статтею 10 Конвенції.
Двоє заявників є журналістами; на час подій один із них працював керівним
директором видавництва «Batumelebi», інший – головним редактором щотижневої газети цього видавництва. Третім заявником є юридична особа – видавничий дім «Batumelebi».
У 2009 році офіс видавничого дому в місті Батумі отримав від місцевого населення декілька повідомлень про свавільну практику огляду, що провадиться
працівниками прикордонної поліції Грузії на контрольно-пропускному пункті в селі Сарпі, що на кордоні з Туреччиною. Двоє журналістів вирішили це розслідувати і 15 серпня 2009 року перетнули державний кордон в напрямку Туреччини та повернулися назад. Після проходження паспортного контролю на контрольно-пропускному пункті в селі Сарпі заявники увійшли до зони обмеженого митного контролю, в якій особи, що прибули, заповнювали митні декларації і в якій стягувалося мито за ввіз товарів. Заявники говорили з туристами та робили фото. На прохання працівників митниці журналісти відмовилися покинути обмежену зону, посилаючись на свободу, яку мали як журналісти для виконання своєї роботи на власний розсуд.
У результаті кожного з них було оштрафовано на 1000 грузинських ларі за невиконання розпоряджень / вказівок працівників митниці і виведено з обмеженої зони. Ані обладнання, ані відзняті інтерв’ю не були конфісковані. Наступного тижня в газеті видавництва було опубліковано статтю про митні процедури та записані інтерв’ю.
На початку листопада 2009 року двоє журналістів подали судовий позов про скасування накладеної санкції, вказуючи на відсутність для цього правових підстав і на те, що їхня поведінка в зоні митного контролю жодним чином не була
деструктивною, а вони просто здійснювали журналістську діяльність.
На початку лютого 2010 року Міський суд Тбілісі відхилив позов заявників як явно необґрунтований, встановивши, що двоє журналістів порушили митні
правила та Митний кодекс входженням у зону без попереднього дозволу та відмовились її покидати на прохання працівників митниці. Суд повторив, що журналістів було оштрафовано не за здійснення своїх журналістських обов’язків, і вказав, що вони мають дотримуватися тих самих правил, що й суспільство в цілому.
Пізніше двоє журналістів оскаржили висновки Міського суду; вони стверджували, що не вчинили жодних реальних порушень у зоні митного контролю, і знову повторили свою скаргу про те, що накладення штрафу є втручанням у журналістську свободу. Апеляційний суд Тбілісі підтримав рішення суду нижчої інстанції, вказавши, що оскільки журналісти увійшли до контрольно-пропускної зони з боку Туреччини, як звичайні туристи, на них поширювалися такі ж правила, як і на будь-кого іншого. Журналісти не мали права входити до зони обмеженого митного контролю без будь-якого повідомлення про це та без дозволу митниці; журналістський статус не звільняв їх від обов’язку дотримуватися закону.
29 грудня 2010 року подальшу скаргу двох журналістів Верховний суд Грузії
відхилив.
Посилаючись на статтю 10 Конвенції, всі троє заявників скаржились, що накладення штрафу за збір новин у зоні обмеженого митного контролю на прикордонному контрольно-пропускному пункті становило втручання у їхні права. Вони також вказували, що сума штрафу була надмірно високою, щоб бути
стримувальним фактором для журналістських розслідувань.
Оцінка Суду
Суд відзначив, що видавничий дім «Batumelebi», третій заявник, не може законно
вважатися прямою або непрямою жертвою стверджуваного порушення прав інших заявників за статтею 10 Конвенції, а тому в цій частині заява була відхилена.
ЄСПЛ розглянув обставини справи з огляду на два міркування, притаманні його усталеній практиці за статтею 10 Конвенції: цінність діяльності зі збору інформації та концепція «відповідальної» журналістики. Обмеження дослідницької та слідчої діяльності журналіста потребує ретельного вивчення з огляду на ризик для її життєво важливої волі «суспільного спостерігача» та здатності надавати точну та достовірну інформацію. Утім концепція відповідальної журналістики означає, що журналісти мають поводитися законно, в тому числі коли публічно взаємодіють з органами влади при виконанні своїх журналістських функцій.
ЄСПЛ вказав, що аргумент заявників про непередбачуваність національного
законодавства детально розглянули національні суди, які керувалися тим, що Митний кодекс та Наказ 1766 Міністерства фінансів конкретно забороняли їхні дії, і рішення яких не містили жодних свавільних міркувань. ЄСПЛ не ставив під сумнів те, що оскаржуване втручання переслідувало легітимну мету запобігання безладам / заворушенням у державній прикордонній зоні.
ЄСПЛ вказав, що пункт 2 статті 10 Конвенції не гарантував повної необмеженої
свободи вираження поглядів, навіть стосовно висвітлення ЗМІ інформації з питань що викликає серйозне занепокоєння суспільства. Зокрема, незважаючи на життєво важливу роль ЗМІ в демократичному суспільстві, журналісти в принципі не можуть бути звільнені від свого обов’язку дотримуватися звичайного кримінального права лише на тій основі, що вони є журналістами. ЄСПЛ підкреслив, що національні суди належним чином розглянули право заявників на свободу вираження поглядів, визнали їхній статус як журналістів та надали вагомі причини для своїх рішень.
Що стосується роботи заявників, то Суд не мав сумнівів у тому, що діяльність зі збору новин могла неабияк сприяти публічним обговоренням питання, що становить суспільний інтерес. Проте Суд вказав, що журналісти могли б почекати та поговорити з туристами на виході із зони чи запитати попереднього дозволу на доступ до державної контрольованої зони. Якщо вони визнали важливим
спостерігати за процедурами митного оформлення інкогніто, не запитуючи
попереднього дозволу, то вони все ще мають юридичне зобов’язання покинути
зону, як тільки про це попросять відповідні працівники митниці. Крім цього, на жодному з етапів національного провадження заявникам не вдалося
продемонструвати, що лише початкове й безпосереднє знання митних правил,
засноване на їхній особистій присутності та присутності в обмеженій зоні, могло б надати цінності та достовірності тією мірою, якою це необхідно для їхньої
журналістської діяльності.
З урахуванням концепції «відповідальної журналістики» Суд вважав, що заявники мали бути обізнаними та визнати всі правові наслідки незаконної поведінки. Журналісти в принципі не можуть бути звільнені від свого обов’язку дотримуватися закону лише на тій основі, що стаття 10 Конвенції надає їм захист. Припускаючи, що журналісти не мали іншого виходу, крім як зробити свій вибір між загальним обов’язком дотримуватися звичайного адміністративного права, від якого очевидно не були звільнені, та своїми професійними обов’язками, вони зробили свій вибір на шкоду обов’язкам законослухняного громадянина, і тоді найменше, що він них очікувалось, це знати та прийняти правові наслідки незаконної поведінки включно з ризиком бути підданими правовим санкціям.
Суд також визнав за необхідне відзначити, що національні органи влади не заперечували проти використання заявниками всіх інтерв’ю, записаних під час
їхнього перебування в зоні митного контролю, та публікації статті про їхнє
журналістське розслідування. Крім того, сума штрафу – приблизно 320 євро – не була надмірною.
Суд дійшов висновку, що національні суди розглянули це питання ретельно та у світлі усталеної практики Суду і що наведені причини в обґрунтування своїх рішень були належними. Суд не вбачив вагомих підстав для заміни власною
оцінкою оцінки національних судів та вказав, що порушення статті 10 Конвенції не було.
Висновок
Відсутність порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 20 травня 2021 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.