Не є перешкодою для призначення покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та обставина, що засуджений на момент ухвалення вироку не працює на певній посаді та не провадить діяльність, з використанням можливостей якої (яких) він вчинив кримінальне правопорушення.
Призначене засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю повинно бути чітко сформульовано в резолютивній частині вироку, щоб не допустити довільного обмеження права засудженого на працю та щоб не виникало сумнівів під час виконання цього покарання.
Обставини справи: ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона, будучи помічником вихователя 5-го розряду дошкільного навчального закладу (ясла-садок) (далі – ДНЗ), будучи на робочому місці, привела вихованця дошкільного
закладу малолітнього ОСОБА_2 до туалетної кімнати, що розташована у приміщенні зазначеного ДНЗ для того, щоб помити його від забруднення. ОСОБА_1, неналежно ставлячись до виконання своїх професійних обов’язків,
порушуючи посадову інструкцію помічника-вихователя, внаслідок недбалого до них ставлення, не впевнившись в тому, що температура води не завдасть шкоди
здоров’ю вихованця, гарячою водою помила йому нижні кінцівки, внаслідок чого
малолітній отримав термічні опіки, що належать до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров’я, що заподіяло істотну шкоду здоров’ю малолітнього ОСОБА_2.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватою та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 137 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на 2 роки.
Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановив виключити з резолютивної частини вироку суду першої інстанції посилання на призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, мотивуючи своє рішення, зокрема, тим, що засуджена на даний час не займає посаду помічника вихователя й не займається діяльністю, пов’язаною з забезпеченням організації та проведення навчально-виховного процесу та взагалі не працює.
Апеляційний суд постановив вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 1 ст. 137 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного основного покарання з випробовуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: колегією суддів ККС встановлено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Щодо правильності застосування апеляційним судом закону України про
кримінальну відповідальність при зміні рішення суду першої інстанції в частині
призначення покарання та наявність істотних порушень вимог кримінального
процесуального закону при постановлені такого рішення.
Санкція ч. 1 ст. 137 КК надає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльність, так і не застосовувати такого покарання до особи. Вказане
положення закону України про кримінальну відповідальність має
альтернативний характер застосування, і це питання суд вирішує на власний
розсуд залежно від конкретних обставин кримінального провадження,
характеру неналежного виконання професійних обов’язків, зокрема щодо
охорони життя та здоров’я неповнолітніх, наслідки недбалого ставлення до виконання таких обов’язків.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку за скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про безпідставність рішення суду першої інстанції щодо непризначення
засудженій ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати
певні посади чи займатися певною діяльністю на певний строк.
Проте колегія суддів ККС не погоджується з таким рішенням суду апеляційної інстанції.
Змінюючи вирок місцевого суду в частині призначення покарання засудженій, та виключаючи з резолютивної частини вироку суду першої інстанції посилання суду на призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, апеляційний суд залишив поза увагою та не проаналізував характеру й обсягу неналежного виконання засудженою її професійних обов’язків. При цьому правопорушення, передбачене ст. 137 КК, законодавцем віднесено до кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи. Водночас людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У свою чергу, держава гарантує, зокрема дитині право на охорону здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, формуванню навичок здорового способу життя. Отже, зазначені обставини мають значення при виборі заходу примусу та для
забезпечення його мети, а сукупність цих обставин свідчить про те, що обране засудженій покарання без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері забезпечення організації та проведення навчально-виховного процесу як самою засудженою, так й іншими особами.
На переконання колегії суддів ККС, призначене засудженій покарання без
застосування додаткового покарання, виходячи з принципів законності,
справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, не є співмірним
протиправному діянню.
Також колегія суддів ККС звертає увагу на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні додаткового покарання.
Так, рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині
вироку для того, щоб не виникло жодних сумнівів під час виконання останнього
та щоб відповідно до положень ст. 43 Конституції України не допускалось
довільне обмеження права кожного на працю. Водночас та обставина, що засуджена на час постановлення рішення суду апеляційної інстанції не займала посаду помічника вихователя й не займалася діяльністю, пов’язаною з забезпеченням організації та проведення навчально-виховного процесу та взагалі не працювала, не є підставою для незастосування додаткового покарання.
Детальніше з текстом постанови ВС від 21.06.2022 у справі No 171/869/21 (провадження No 51-838км22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104886096