Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року в складі судді Драча Ю. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року в складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та просив стягнути на його користь 20 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року у справі № 0640/3395/18 визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом № Г-5440/0-33680/0/22-18 від 20 червня 2018 року, у наданні йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння з кадастровим номером 1825284600:05:000:0663 на території Ружинського району Житомирської області з послідуючою передачею в оренду за клопотанням від 03 травня 2018 року.
Внаслідок неправомірних дій відповідача він зазнав моральних страждань, був змушений витрачати час та зусилля для звернення до юристів та суду, у нього відбулося порушення звичайного способу життя, він зазнав сильного психологічного стресу, внаслідок чого погіршилися стосунки з членами сім`ї.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог. Судами не встановлено, що внаслідок дій відповідача позивач зазнав моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19).
Вказував, що виходячи з положень статей 12, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Корольовського районного суду м. Житомира.
15 квітня 2021 року справа № 296/3114/20 надійшла до Верховного Суду.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 11, 7456 га (кадастровий номер 1825284600:05:000:0663), яка розташована на території Ружинського району Житомирської області, з наступною передачею цієї земельної ділянки йому в оренду строком на 49 років. Листом від 20 червня 2018 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у задоволенні вказаної заяви.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом №Г- 5440/0- 33680/22-18 від 20 червня 2018 року, у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту земелустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння з кадастровим номером 1825284600:05:000:0663 на території Ружинського району Житомирської області, з наступною передачею цієї земельної ділянки в оренду.
Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03 травня 2018 року про надання дозволу на виготовлення проекту земелустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння з кадастровим номером 1825284600:05:000:0663 на території Ружинського району Житомирської області, з наступною передачею цієї земельної ділянки в оренду та прийняти відповідний наказ про надання або про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання вказаного рішення Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області 30 листопада 2018 року видало наказ № 230, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання від 30 травня 2018 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище норми матеріального права та обставини справи, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що внаслідок рішень, дій чи бездіяльності Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області йому завдана моральна шкода.
Вказані висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14- 714цс19).
Сам по собі факт визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру в Житомирській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою не є безумовною підставою для відшкодування йому моральної шкоди.
Подібні висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року в справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року в справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19), від 31 липня 2019 року в справі № 686/22133/18 (провадження № 10591св19), від 29 листопада 2021 року в справі № 296/699/20 (провадження № 61-8042св21).
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 жовтня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.