Що необхідно з’ясувати під час вирішення спору про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання знести самочинно збудовані приміщення за позовом міської ради

27 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Звертаючись до суду з позовом, Дніпровська міська рада зазначала про те, що ОСОБА_2 придбав спірні приміщення після того, як у 2014 році районний суд
визнав право власності на них за продавцем, і це право було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав. У 2016 році зазначене судове рішення скасував апеляційний суд.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зобов’язав ОСОБА_2
знести самочинно побудовані приміщення магазинів, розташовані на земельній
ділянці без дозволу органів місцевого самоврядування, оскільки рішення суду, на підставі якого земельна ділянка вибула з володіння міської ради, згодом скасоване, ділянка вибула з володіння міської ради поза її волею, ОСОБА_2 самовільно, без дозволу органів місцевого самоврядування, зайняв земельну ділянку та самочинно збудував споруди. При цьому суд визнав договори купівлі-продажу, укладені між відповідачами, недійсними.

Верховний Суд скасував судові рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимог про зобов’язання знести приміщення магазинів, а в частині визнання правочинів недійсними – відмовив у позові з огляду на таке.

Застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає
застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, у тому числі визнання недійсними договорів про відчуження майна.

Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів і визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

При цьому, установивши, що самочинна забудова, здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики
застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з’ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці – чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

Задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов’язання відповідача знести самочинно побудовані приміщення магазинів, суди виходили лише з того, що рішення суду, на підставі якого земельна ділянка вибула з володіння міської ради, згодом скасоване, та не з’ясували умов, необхідних для встановлення підстав захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови. Зокрема, треба було з’ясувати, чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету, чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі No 202/7377/16-ц (провадження No 61- 20139св19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/10070435