Невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального
правопорушення за наявності його згоди на звільнення від кримінальної
відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз’яснення йому
судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної
відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального
провадження, не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання
сторони кримінального провадження про таке звільнення.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за ухвалою місцевого суду
відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про звільнення ОСОБА_1 від
кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження щодо нього у зв’язку із закінченням строків давності.
За ухвалою апеляційного суду скасовано ухвалу суду першої інстанції та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних
правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст.122 КК, на підставі ст. 49 КК, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Позиція ККС: залишено без зміни ухвалу апеляційного суду.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ВС визнала безпідставними доводи
у касаційній скарзі про те, що звільнення від кримінальної відповідальності не належить до повноважень суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів провадження, прокурор звернувся до місцевого суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриттям кримінального провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч.1 ст. 122 КК. У клопотанні прокурор зазначав, що ОСОБА_1 раніше не судимий, вчинив злочини невеликої та середньої тяжкості, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 3-х років, та з моменту їх вчинення минули встановлені законом строки, і просив звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності відповідно до положень ст. 49 КК.
Разом із цим за встановлених обставин щодо необхідності закриття
провадження суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у провадженні та наданим прокурором доказам і у задоволенні клопотання відмовив.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи в судовому засіданні апеляційну скаргу
прокурора на рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання прокурора про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_1, встановив, що з моменту вчинення 14.07.2003 інкримінованих останньому злочинів невеликої та середньої тяжкості до моменту розгляду місцевим судом кримінального провадження закінчився передбачений законом п’ятирічний строк давності притягнення підозрюваного до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК, тобто за злочин, який є більш тяжким, перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності не переривався до 2015 р. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставах, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Доводи в касаційній скарзі про те, що невизнання ОСОБА_1 своєї вини та заперечення факту вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст.122 КК,
позбавляло суд апеляційної інстанції можливості звільнити його від кримінальної відповідальності на підставах, визначених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК, та закрити кримінальне провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, є необґрунтованими.
Відповідно до статей 284 – 288 КПК підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності при розгляді справи в суді є наявність відповідної
норми кримінального закону, яка передбачає таке звільнення, клопотання сторони кримінального провадження про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та згода обвинуваченого на закриття кримінального провадження на цих підставах.
Отже, наявність таких умов є правовою підставою для прийняття судом рішення про звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини у вчиненні
кримінального правопорушення як обов’язкової умови такого звільнення
кримінальним процесуальним законом не передбачено. Визнання винуватості є правом, а не обов’язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання
вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може
бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою
підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов’язує такого звільнення з визнанням ними своєї вини у вчиненні злочину.
Таким чином, невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні
кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від
кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках, за умови
роз’яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від
кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження, не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що підозрюваний ОСОБА_1 підтримував у суді першої інстанції клопотання прокурора та просив звільнити його від кримінальної відповідальності, обґрунтовано зазначив, що невизнання вини
ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за наявності його згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання про таке звільнення.
З рішення апеляційного суду вбачається, що кримінальне провадження щодо
ОСОБА_1 було закрите на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв’язку зі звільненням його від кримінальної відповідальності, а не на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК, який
передбачає закриття кримінального провадження у разі коли потерпілий, а у випадках, визначених цим Кодексом, його представник відмовився від
обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. У цьому разі думка потерпілих з’ясовується, однак для закриття кримінального провадження у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності відмова потерпілих від обвинувачення не є визначальною.
Таким чином, з ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції належним
чином мотивував своє рішення, навівши відповідні доводи на його підтвердження. Ухвала суду апеляційної інстанції узгоджується з вимогами ст. 419 КПК.
Детальніше з текстом постанови ВС від 29.07.2021 у справі No 552/5595/18 (провадження No 51-5289км19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/98728753