Нарахування, здійснені відповідно до статті 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов’язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.
На заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані
інфляційні втрати та три проценти річних згідно з частиною другою статті 625 ЦК
України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки
на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов’язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами
частини другої статті 625 ЦК України відповідні нарахування можуть відбуватися
лише в разі прострочення виконання цього зобов’язання.
Загальна спрямованість та мета Закону про банкрутство полягає насамперед
у створенні необхідних умов для подолання банкрутства та відновлення
платоспроможності боржника і можливості повного розрахунку з кредиторами
без застосування до боржника ліквідаційної процедури з припиненням його
підприємницької діяльності, оскільки надає змогу боржнику правомірно очікувати визначення загального розміру кредиторської заборгованості та зупинення її зростання за рахунок штрафних санкцій, трьох процентів річних, інфляційних нарахувань тощо.
Тож позивач не має права нараховувати індекс інфляції та три проценти
річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі
про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення
вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом всього періоду дії цього мораторію.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 16.06.2021 у справі No910/17380/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97783487.