Щодо особливостей легалізації слідчим суддею обшуку ех post factum: ч. 3 ст. 233 КПК

Обставини справи

працівниками поліції в ході особистого обшуку у засудженого виявлено вісім згортків особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено. Після цього на підставі постанови слідчого без попереднього дозволу слідчого судді було проведено обшук за місцем проживання засудженого, під час якого вилучено особливо небезпечні наркотичні засоби та психотропні речовини. У зв’язку з тим, що обшук проводився у нічний час, слідчий на наступний день у робочі години суду звернувся до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя постановив ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку ех post factum, обґрунтовуючи це тим, що існувала реальна загроза втрати доказів у кримінальному провадженні, а отже вважав, що мав місце невідкладний випадок.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав недопустимим доказом зазначений протокол обшуку та на підставі доктрини «плодів отруйного дерева» – усі похідні докази.

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав винуватою та засудив особу за ч. 3 ст. 307 КК.

У касаційній скарзі прокурор стверджує, що висновки апеляційного суду щодо законності рішення суду першої інстанції про визнання недопустимими доказами протоколу обшуку та всіх похідних від нього доказів є необґрунтованими. Зазначає, що слідчий суддя надав дозвіл на проведення цього обшуку, проведеного як невідкладного, та обґрунтовано виходив із того, що наявні достатні підстави для цього рішення. Отже, обшук за місцем проживання засудженого проведений із дотриманням вимог КПК. Підстави до проведення невідкладного обшуку за місцем проживання засудженого виникли після його затримання. Разом із тим місцевий суд завершив свою роботу о 18:00, тобто ще до затримання особи та до виникнення підстав до проведення обшуку, який було здійснено 29.10.2021 з 01:30 до 02:46. Клопотання про проведення обшуку було подано, як тільки суд розпочав роботу в цей день. Фактичною причиною визнання доказів недопустимими став сам факт проведення обшуку до, а не після отримання дозволу слідчого судді.

Підстави розгляду кримінального провадження ОП ККС ВС

необхідність відступити від висновків щодо застосування приписів ч. 3 ст. 233 КПК, викладених у постанові Першої судової палати ККС від 08.04.2021 у справі
№ 573/2028/19 (провадження № 51-1535км20) та у постанові Третьої судової палати ККС від 01.11.2023 у справа № 462/3127/22 (провадження № 51-4879км23), оскільки існує неоднакове застосування норм права, передбачених ч. 2 ст. 234, ст. 233 КПК, коли йдеться про те, чи підпадає під винятки, визначені ч. 3 ст. 233 КПК (врятування майна), необхідність віднайти і вилучити об’єкти, які можуть бути речовими доказами.

Позиція ОП ККС ВС

скасовано ухвалу апеляційного суду і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтування позиції ОП ККС ВС

Щодо поняття «майно» в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК

Виходячи з положень КПК, термін «майно» вживається в розумінні, яке є ширшим за обсягом порівняно з відповідним цивільно-правовим поняттям, і включає в себе матеріальні об’єкти, що мають або можуть мати ознаки
речових доказів.

Системний аналіз положень КПК свідчить, що поняття майно, з одного боку, та речові докази, з іншого, можуть розглядатися як ціле і частина відповідно. Такі заходи забезпечення кримінального провадження, як тимчасове вилучення майна та арешт майна, виходячи навіть з їх назви, взагалі застосовуються до різних категорій майна, але серед іншого – безпосередньо до речових доказів.

Взаємопоєднане тлумачення приписів кримінального процесуального закону недвозначно свідчить, що в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК поняття «майно» охоплює своїм змістом речі, документи, гроші, інші цінності та матеріальні об’єкти, серед яких, предмети, знаряддя, засоби вчинення кримінального правопорушення, які мають або можуть мати ознаки речових доказів.

Щодо поняття «врятування» в аспекті застосування ч. 3 ст. 233 КПК

В аспекті виконання завдань кримінального провадження термін «врятування» означає усувати загрозу смерті, знищення; захищати існування; оберігати, укривати від шкідливого, небажаного, небезпечного впливу життя людей та майна. Телеологічне тлумачення безсумнівно вказує на такі підстави невідкладного обшуку, як реальна загроза того, що предмет, який розшукується та підлягає вилученню, може бути знищено через зволікання з його відшуканням, відповідно ̶ метою такого відшукання є запобігання знищенню об`єктів, що можуть мати значення речових доказів.

Приписи ч. 3 ст. 233 КПК передбачають можливість проникнення до житла (іншого володіння) в процесі здійснення кримінальної процесуальної діяльності для розслідування кримінальних правопорушень. Відповідно, під час
проникнення можуть проводитися необхідні процесуальні дії, спрямовані на рятування майна, серед іншого, об’єктів матеріального світу, які мають або можуть мати ознаки речових доказів під час проведення обшуку. У ситуації,
коли слідчому чи прокурору стає відомо про можливе знищення майна, яке може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, застосовуються
положення ч. 3 ст. 233 КПК щодо його врятування, які є підставою для невідкладного проникнення до житла (іншого володіння).

Щодо невідкладності випадку в розумінні ч. 3 ст. 233 КПК

Викриття кримінального правопорушення створює очевидну і реальну загрозу (високу ймовірність) швидкого знищення речових доказів третіми особами (співучасниками, родичами або друзями підозрюваного тощо), зацікавленими в унеможливленні ефективного розслідування. Водночас дотримання порядку попереднього отримання дозволу слідчого судді на проведення обшуку (який включає складання та подання до суду вмотивованого клопотання, його розподіл автоматизованою системою, прийняття до провадження слідчим суддею, проведення судового засідання та складання за його результатами ухвали) зумовлює відповідні можливості для знищення доказів особами, яким відомо про факт затримання правопорушника, у проміжок часу, витраченого на виконання передбачених у законі ординарних процедур. Зазначена обставина з високою вірогідністю може позбавити сторону обвинувачення можливості належно реалізувати передбачені ст. 93 КПК повноваження щодо збирання доказів задля виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).

Вимога про наведення мотивів для проведення обшуку саме невідкладно, безпосередньо пов’язана з ефективністю наступного судового контролю. Якщо
слідчим суддею в порядку судового контролю або судом під час перевірки допустимості доказів не буде встановлено (підтверджено) наявності підстав для
невідкладного проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали
слідчого судді, результати відповідного обшуку (без попереднього дозволу суду)
слід вважати такими, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Вмотивування ухвали про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК наявністю підстав, які не передбачені вказаною нормою та не підтверджуються матеріалами справи, не може вважатися обґрунтованим у розумінні п. 1 ст. 6 та п. 2 ст. 8 Конвенції.

Щодо невідкладного судового контролю post factum

Довільне виконання правила про невідкладний ретроспективний судовий контроль, тобто з пропуском строку, що був об’єктивно для цього потрібен, не
відповідає критерію «невідкладності», якщо наявні в матеріалах кримінального провадження обставини не свідчать про об’єктивні й нездоланні перешкоди звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше, та є порушенням приписів ч. 3 ст. 233 КПК.

Висновок щодо застосування норми, передбаченої ч. 3 ст. 233 КПК

Слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об’єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати.

У контексті ч. 3 ст. 233 КПК про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме
обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити
знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали
підстави сприймати її як реальну.

В аспекті реалізації правил ч. 3 ст. 233 КПК недотримання вказаних вище приписів закону, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого
судді з клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об’єктивних
перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою до відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех post factum.

Постанова ОП ККС ВС від 07.10.2024 у справі № 466/525/22 (провадження №51-7310кмо23) https://reyestr.court.gov.ua/Review/122272945

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.