Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
Вироком місцевого суду особі, засудженій за ч. 1 ст. 301-1 КК, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 301-1 КК із застосуванням ст. 69 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки.На підставі ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Вироком апеляційного суду цей вирок у частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким засудженому призначено покарання за: ч. 1 ст. 301-1 КК – у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням
права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 301-1 КК із застосуванням ст. 69 КК– у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК засудженому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов’язаною з навчанням, вихованням та проведенням дозвілля дітей на строк 3 роки.
У касаційній скарзі засуджений стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно погіршив його становище і необґрунтовано скасував рішення в частині звільнення від відбування покарання.
Позиція ККС
Вирок суду апеляційної інстанції залишено без зміни.
Обґрунтування позиції ККС
ККС установив, що суд апеляційної інстанції мав право на скасування вироку місцевого суду у частині призначеного покарання та ухвалення в цій частині свого вироку, оскільки в апеляційній скарзі прокурор указував, чому він вважає призначене засудженому судом першої інстанції покарання із застосуванням ст. 69 КК м’яким і таким, що призначене з неправильним застосуванням статей 69 та 75 КК. Тому призначаючи засудженому основне покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 301-1; ч. 3 ст. 301-1 КК із застосуванням ст. 69 КК і за сукупністю
злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК у розмірі меншому, ніж було призначено за
вироком суду першої інстанції, апеляційний суд усупереч ст. 23 КПК не дослідив
докази безпосередньо та не навів у вироку інших підстав, ніж суд першої інстанції, які б істотно знижували ступінь тяжкості скоєних злочинів або суспільну небезпечність особи засудженого.
ККС дійшов висновку про неможливість скасування вироку апеляційного суду з цих підстав, оскільки касаційну скаргу подав засуджений, а за вимогами ч. 2 ст. 437 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв’язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб
погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник.
Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 17.08.2023 у справі №606/2606/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/112967546