Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Колеснікової І.С., суддів: Головенка О.Д., Перепелиці А.М., за участі секретаря судового засідання – Криворук Ю.А., позивача – ОСОБА_1 , представників позивача – Миклушин М.І., Марініча В.К., представника відповідача – не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доМіністерства освіти і науки України
провизнання протиправним, незаконним та нечинним наказу від 24.06.2024
№910,
В С Т А Н О В И В:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просить суд визнати протиправним, незаконним та нечинним наказ Міністерства світи і науки України від 24.06.2024 за № 910.
Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваного наказу з огляду на відсутність правових підстав для його прийняття. Зокрема, позивачем зазначено, що відповідно до норм міжнародного та українського права, має право здобувати освіту (у тому числі на третьому освітньо-науковому рівні вищої освіти для здобуття ступеня «Доктора філософії») на платній основі за денною формою навчання у будь- якому закладі освіти, незалежно від форми власності, відтак державні органи України не мають права жодним чином обмежувати їй доступ до такої освіти ( у тому числі шляхом обмеження форм і умов здобуття освіти, ліцензування закладів освіти, а також шляхом встановлення певних заборон, умов, конкурсів, оцінювань, іспитів та інших випробувань).
Окремо позивач наголошує на порушенні порядку прийняття такого наказу.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, у наданому суду відзиві, відповідач наголошує на правомірності оскаржуваного наказу та дотриманні визначеного законом порядку його прийняття. Зауважив, що відповідно до статті третьої Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відтак, на думку відповідача, конституційне право на освіту може обмежуватись. Наголошував на врахуванні правового режиму воєнного стану, який спричинений військовою агресією російської федерації, агресивність російських військових і терористичних угруповань до національної системи освіти та науки Законом України від 08 листопада 2024 року № 3438-IX «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» (далі Закон-3438) абзац перший підпункту 23 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» був викладений в такій редакції: « 23) у 2022, 2023, 2024 роках прийом на навчання для здобуття вищої освіти здійснюється в особливому порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, без дотримання вимог цього Закону». Таким чином, зазначив, що відповідно до Закону-3438, при здійсненні прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році не поширюється вимога частини другої статі 44 Закону України «Про вищу освіту» щодо термінів затвердження та оприлюднення умов прийому для здобуття вищої освіти у відповідному році. Відповідний «Порядок прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2024 році», затверджений наказом МОН України від 06 березня 2024 року № 3266 (зі змінами), зареєстрований у Міністерстві юстиції України 14 березня 2024 року за № 379/41724.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
У судовому засіданні 21 травня 2025 року після судових дебатів судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У судовому засіданні 21 травня 2025 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення учасникам справи, роз`яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2017 позивач завершила навчання у Національному університеті біоресурсів і природокористування України шляхом отримання вищої освіти за спеціальністю «Правознавство» і здобуття кваліфікації «Магістр права».
Положеннями пункту 6 статті 5 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що особи, які раніше отримали освітній ступінь «Магістр» (або «Спеціаліст»), мають право здобувати, на основі цього ступеню, освітньо-науковий ступінь «Доктор філософії» на третьому рівні вищої освіти, шляхом навчання в аспірантурі.
Таким чином, позивач має право, на основі отриманого раніше освітнього ступеня «Магістр», здобувати наступний освітньо-науковий ступінь «Доктор філософії» на третьому рівні вищої освіти, шляхом навчання в аспірантурі. Зазначене вище право також підтверджується висновком з позначкою «Право вступу до аспірантури», який міститься у розділі «Академічні права» додатку до Диплому магістра позивача.
Водночас, відповідачем прийнято наказ Міністерства освіти і науки України від 24.06.2024 № 910 «Про деякі особливості набуття та поновлення статусу здобувача вищої освіти у 2024 році» (далі – Наказ № 910), такого змісту:
« 1. Тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинити:
прийом заяв, проведення конкурсного відбору, укладання договорів про навчання між закладом вищої освіти та вступником та зарахування на навчання для здобуття третього (освітньо-наукового, освітньо-творчого) рівня вищої освіти та в асистентуру-стажування на денну або дуальну форми здобуття освіти за кошти фізичних та юридичних осіб (крім іноземців та осіб без громадянства за умови наявності державного визнання документа про освіту, на підставі якого здійснюється вступ);
переведення здобувачів фахової передвищої та вищої освіти на денну або дуальну форми здобуття освіти з інших форм здобуття освіти, крім наступних категорій осіб:
особи, які на дату переведення не досягли граничного віку направлення на базову військову службу, визначеного статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти;
особи, звільнені з військової служби після 24 лютого 2022 року;
іноземці та особи без громадянства (за умови наявності державного визнання документа про освіту та академічної довідки, на підставі яких здійснюється переведення);
поновлення (включаючи допуск до освітнього процесу після завершення строку переривання навчання) на денну або дуальну форми здобуття освіти, крім наступних категорій осіб:
особи, які на дату поновлення не досягли граничного віку направлення на базову військову службу, визначеного статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти;
здобувачі освіти, які мали перерву в навчанні у зв`язку з вагітністю та пологами або доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку у передбачених законодавством випадках);
особи, звільнені з військової служби після 24 лютого 2022 року;
особи, які поновлюються для здобуття освіти за медичними або фармацевтичними спеціальностями, за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти;
особи, яким було надано академічну відпустку тривалістю не більше одного року за медичними показаннями (у тому числі у разі її продовження до двох років), у зв`язку з участю в програмі академічної мобільності або у зв`язку із сімейними обставинами, за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти;
особи, які поновлюються до складу курсантів вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів фахової передвищої спеціалізованої військової освіти;
особи, які на дату поновлення не досягли граничного віку направлення на базову військову службу, визначеного статтею 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та поновлюються зі складу курсантів вищих військових навчальних закладів, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, закладів фахової передвищої військової освіти, закладів фахової передвищої спеціалізованої військової освіти;
особи, які розпочали здобуття фахової передвищої або вищої освіти в закладах освіти за кордоном та повернулися для продовження здобуття освіти в Україну (за умови наявності державного визнання документа про освіту та академічної довідки, на підставі яких здійснюється переведення);
іноземці та особи без громадянства (за умови наявності державного визнання документа про освіту та академічної довідки, на підставі яких здійснюється переведення).
2. Встановити, що поновлення за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший спеціаліст, спеціаліст не здійснюється.
3. Встановити, що здобувачі вищої освіти ступеня доктора філософії, які до 01 січня 2024 року були відраховані із закладу вищої освіти (наукової установи) у зв`язку із завершенням терміну навчання за відповідною освітньо-науковою програмою без захисту дисертації, можуть бути поновлені до закладу вищої освіти (наукової установи) на заочну або вечірню форму здобуття освіти в межах ліцензованого обсягу за умови наявності інформації про попереднє навчання в Єдиній державній електронній базі з питань освіти з метою захисту дисертації на строк не більше дев`яти місяців. У такому разі видатки, пов`язані з проведенням захисту дисертації, здійснюються здобувачем за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб.
4. Встановити, що у разі анулювання ліцензії у закладах освіти за певним рівнем вищої освіти або освітніми програмами, що передбачають присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання, здобувачі освіти можуть бути поновлені до інших закладів освіти лише на вечірню або заочну форму здобуття освіти.
5. Керівникам закладів освіти та наукових установ усіх форм власності і сфер управління забезпечити дотримання вимог цього наказу.
6. Директорату фахової передвищої, вищої освіти ( ОСОБА_2 ) та департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації ( ОСОБА_3 ) забезпечити верифікацію даних щодо здобувачів фахової передвищої та вищої освіти та здійснити організаційно-технічні заходи у разі виявлення випадків порушення законодавства.
7. Директорату фахової передвищої, вищої освіти ( ОСОБА_2 ) забезпечити подання цього наказу в установленому законодавством порядку на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
8. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра Винницького Михайла.
9. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.».
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, вважаючи, що ним обмежується право позивача на здобуття наступного освітньо-наукового ступеню «Доктор філософії», позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статей 24, 28, 55, 57 і 58 Конституції України встановлені права і свободи людини і громадянина (зокрема, щодо рівності прав, щодо своєчасного оприлюднення нормативно-правових актів, незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів), які не можуть бути обмежені в жодному випадку.
Також, положеннями статей 8, 9, 19, 21, 22 і 53 Конституції України встановлені права і свободи, які можуть бути обмежені, але лише відповідно до положень Конституції України. При цьому, враховуючи положення статті 64 Конституції України, Конституційним Судом України у пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020, було зроблено висновок про те, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом – актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України».
Так, згідно положень статті 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Вимогами частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти оприлюднюються на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу до закладу вищої освіти.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» від 08.11.2024 за № 3438-ІХ у пункті 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» підпункт 23 викладено у такій редакції: «у 2022, 2023, 2024 роках прийом на навчання для здобуття вищої освіти здійснюється в особливому порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, без дотримання вимог цього Закону».
Разом з тим, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» від 08.11.2024 за № 3438-ІХ не встановлює жодних обмежень прав громадян і не встановлює нових строків оприлюднення нормативно-правових актів в галузі освіти, а тому, відповідно, не може бути застосований до спірних правовідносин.
Відповідно, суд доходить висновку, що враховуючи положення частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту» і положення статті 57 Конституції України, будь-які правові акти, які встановлюють умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році (у тому числі, форми і рівні освіти, умови і порядок подання заяв, зарахування на навчання, а також умови укладення договорів між вступником і закладом освіти тощо) повинні бути прийняті і оприлюднені на сайті Міністерства освіти і науки України не пізніше 15 жовтня 2023 року.
Таким чином, починаючи з 16 жовтня 2023 року, всі громадяни, які мають намір вступити до закладу вищої освіти і почати здобувати вищу освіту у 2024 році, мають право і зобов`язані дотримуватися лише тих вимог щодо прийому на навчання до закладу освіти, які були оприлюднені до 15 жовтня 2023 року. При цьому, після 15 жовтня 2023 року будь-які зміни законодавства вже не можуть впливати на права особи щодо вступу на навчання до закладу освіти у 2024 році.
При цьому, згідно положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно, будь-які правові акти, які встановлюють умови прийому на завчання для здобуття вищої освіти, прийняті та опубліковані пізніше 15 жовтня 2023 року, не можуть застосовуватися для прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році.
У зв`язку з цим, не можуть застосовуватися у 2024 році для прийому на навчання для здобуття вищої освіти нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки та будь-яких інших органів управління і контролю у цій сфері, які прийняті та опубліковані пізніше 15 жовтня 2023 року та встановлюють умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти у 2024 році (у тому числі, які встановлюють умови ліцензування, прийняття заяв, проведення конкурсних відборів, укладання договорів про навчання, зарахування на навчання, а також обмежують форми, рівні і види освіти за будь-якими ознаками та будь-яким іншим чином).
В свою чергу, оскаржуваний наказ відповідача набрав чинності лише 25.06.2024 та, відповідно, не міг бути прийнятий з дотриманням 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту» в частині його застосування до процедури вступу на навчання до закладу освіти у 2024 році, що свідчить про обґрунтованість доводів позивача.
Більше того, сам Закон України «Про внесення змін до деяких законів України у сфері освіти» від 08.11.2024 за № 3438-ІХ набрав чинності після 15 жовтня 2023 року, а саме – лише 27 грудня 2023 року. В свою чергу, як вже зазначалось, дійсними і законними умовами прийому до закладів вищої освіти у 2024 році можуть бути лише умови, встановлені і доведені до населення у строк до 15 жовтня 2023 року, як це встановлено імперативними вимогами статей 57, 58 і 64 Конституції України та вимогами частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту». При цьому вимоги статті 58 Конституції України не допускають можливості зворотної дії вимог пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» на період до 15 жовтня 2023 року, і відповідно, такі вимоги не можуть встановлювати чи дозволяти встановлювати порядок вступу та зарахування до аспірантури у 2024 році, який повинен був бути встановлений у строк до 15 жовтня 2023 року.
Також суд зазначає, що норми прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту», на які посилається відповідач, застосовуються лише у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані із застосуванням такого закону у зв`язку з переходом від існуючого правового регулювання до того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. Переважне значення для правового регулювання правовідносин мають норми, закладені в тексті самого закону. У спірних правовідносинах це вже зазначена вище стаття 44 Закону України «Про вищу освіту».
Отже, оскільки, станом на момент прийняття спірного акта, положення частини 2 статті 44 Закону України «Про вищу освіту», яке передбачає обов`язок відповідача оприлюднити умови прийому на навчання для здобуття вищої освіти не пізніше 15 жовтня року, що передує року вступу, змін не зазнавало та не визнавалося неконституційним, суд вважає необґрунтованим та не приймає до уваги посилання відповідача на пункт 23 розділу XV Прикінцеві та перехідні положення зазначеного закону.
Також суд звертає увагу на те, що положення оскаржуваного наказу відповідача мають загальний характер (тобто, поширюється на невизначене коло осіб) і встановлюють норми права, що стосуються прав і свобод громадян (зокрема, конституційних прав громадян на освіту, визначених положеннями статті 53 Конституції України).
Таким чином, Наказ № 910 є нормативно-правовим актом.
Крім того, цей наказ поширюється на діяльність як державних, так і приватних закладів освіти, і регулює господарські та адміністративні відносини, зокрема, набуття статусу здобувача вищої освіти (зокрема, за кошти фізичних осіб та юридичних осіб), укладання договорів щодо надання платних освітніх послуг тощо.
Відтак, цей наказ регулює господарські і адміністративні відносини між регуляторними органами (у тому числі Міністерством освіти і науки України, Казначейством України) і суб`єктами господарювання (державні і приватні заклади освіти, юридичні особи).
В свою чергу, положеннями статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначено, що регуляторний акт – це:
прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарській: відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами держаної влади та суб`єктами господарювання;
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначено кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
В свою чергу, регуляторним органом Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» визначає, у тому числі, центральний орган виконавчої влади, яким є відповідач.
Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що оскаржуваний Наказ № 910 є регуляторним актом.
В свою чергу, з метою дотримання засади відкритості у відповідності до частини другої статті 68 Закону України «Про освіту», органи управління у сфері освіти забезпечують обов`язкове громадське обговорення проєктів нормативно-правових актів, що стосуються системи освіти, та участь представників громадськості у підготовці та прийнятті цих документів.
До органів управління у сфері освіти належить зокрема й Міністерство освіти і науки України, що відповідає положенням статті 62 зазначеного Закону.
Крім того, положеннями пункту 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постаново Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 за № 996, також встановлено, що в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які, зокрема, стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян.
Проекти регуляторних актів виносяться на громадське обговорення з рахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Оскільки право на освіту в Україні гарантоване Конституцією України, а оскардуваний Наказ стосується реалізації такого конституційного права, суд вважає необґрунтованим та не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність правових підстав для проведення громадського обговорення проєкту спірного акта.
Враховуючи зазначене, проект оскаржуваного Наказу № 910 підлягав обов`язковому громадському обговоренню, як нормативно-правовий і як регуляторний акт.
Відповідно, відсутність громадського обговорення проекту Наказу №910 та відсутність факту його оприлюднення у строк до 15 жовтня 2023 року (який встановлений законом), що не заперечується відповідачем, свідчить про те, що такий наказ прийнятий з порушенням наведених вимог законодавства України, а отже є протиправним.
У рішенні Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 вказано, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Втім, у межах спірних правовідносин відповідач шляхом прийняття оскаржуваного наказу допустив порушення принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, адже, враховуючи наведене вище, тим самим створив ситуацію непередбачуваності щодо врегулювання правовідносин щодо здобуття освіти у 2024 році.
Беручи до уваги зазначене, суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 211, 20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9,14, 73-78, 90,139,143,242-246,250,255,264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства освіти і науки України від 24.06.2024 №910 “Про деякі особливості набуття та поновлення статусу здобувача освіти”.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (01135, м. Київ, пр. Берестейський, буд.10, код ЄДРПОУ 38621185).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
.
Головуючий – суддя Колеснікова І.С.
Судді:Головенко О.Д.
Перепелиця А.М.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.