Суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат виступив із доповіддю «Строки. Позовна давність: практика Верховного Суду».
Про це повідомляє Судова влада.
Василь Крат зауважив, що найбільш детальне регулювання застосування строків міститься саме в ЦК України. Інші законодавчі акти мають певні норми щодо такого регулювання, однак основним є цей Кодекс – як для цивільно-правових, так і публічно-правових та інших відносин.
Наприклад, у постанові Великої Палати ВС від 12 вересня 2019 року у справі № 9901/120/19 зроблено висновки про застосування норм ЦК України про строки в публічно-правових відносинах. У цій справі вирішувався спір щодо бездіяльності Вищої ради правосуддя. ВП ВС, застосувавши статті 251–253 ЦК України, зазначила, що днем бездіяльності є останній день встановленого законом строку, в який мало бути вчинено дію або прийнято рішення.
«З 2019 року ВП ВС неодноразово застосовувала розраховані для регулювання приватних відносин норми ЦК України щодо строків у публічно-правовій сфері. Зокрема, у справах за скаргами на дії державного виконавця, який не знімав арешт із майна тощо. Це свідчить, що вказані норми універсальні для будь-яких відносин, зокрема тих, що по своїй суті не є приватними», – сказав суддя.
Порушуючи питання про види строків, він звернув увагу на присічні строки.
«Серед правників відбувається дискусія щодо присічних строків: про їх значення, те, що відбувається після їх спливу, – чи може бути такий строк поновлений, чи встановлюється новий строк та ін. Існує багато питань щодо практичного застосування таких строків», – зазначив Василь Крат.
У постанові КЦС ВС від 6 липня 2022 року у справі № 0808/7199/2012, яку суддя навів як приклад, питання щодо застосування присічних строків безпосередньо не ставилося, однак у ній ідеться про розмежування строків з огляду на можливість застосування до них норм щодо позовної давності. Суд зробив висновок, що передбачені ч. 1 ст. 1211 ЦК України строки за цільовим призначенням є строками існування права (на відшкодування шкоди), а по суті це присічні строки. Такі строки не є позовною давністю, а тому норми про позовну давність, її зупинення і переривання на них поширені бути не можуть.
Суддя розповів про постанову КЦС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, в якій зроблено висновки про розумне обчислення строку.
“Надалі КЦС ВС неодноразово застосовував конструкцію розумного обчислення строків при розгляді інших справ”, – сказав він.
І пояснив, що в нормах, які стосуються строків, законодавець використав різні терміни, що спричинило появу значної кількості запитань.
У цій справі йшлося про наслідки пропущення на один день строку на прийняття спадщини. Тож треба було передусім визначити початок перебігу цього строку. Колегія суддів зазначила, що в окремих положеннях ЦК України міститься правило про визначення перебігу строку «від дня» чи «з часу», а не «від наступного дня». Проте це не змінює загального правила ст. 253 Кодексу. Тому початок перебігу строку для прийняття спадщини починається з наступного дня після відповідної календарної дати, тобто строк для прийняття спадщини має обчислюватися з наступного дня після дня смерті особи або оголошення її померлою.
Розповідаючи про види позовної давності, Василь Крат зауважив, що законодавець визначив загальну позовну давність, більш тривалу та скорочену. Доповідач звернув увагу на постанову КЦС ВС від 5 вересня 2018 року у справі № 760/3880/17 щодо стягнення пені з банку, який помилково перерахував кошти з рахунку клієнта на інший рахунок. Відповідно до підпункту 32.3.2 п. 32.3 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» в такому разі банк має повернути кошти клієнту і сплатити пеню за користування ними. Колегія суду зробила висновок, що до визначеної цією нормою пені має застосовуватися скорочена позовна давність в один рік, встановлена п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Цікава проблематика щодо позовної давності у сфері корпоративних спорів розглянута нещодавно у постанові Касаційного господарського суду від 14 вересня 2022 року у справі № 909/298/21. Пункт 8 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства застосовується позовна давність один рік. Судова палата з розгляду корпоративних спорів КГС ВС зробила висновок, що цей пункт стосується тільки товариств з обмеженою відповідальністю, а щодо всіх інших видів товариств для оспорення рішення загальних зборів позовна давність становить три роки.
Щодо питань стосовно початку перебігу позовної давності Василь Крат навів постанову КЦС ВС від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15. «Суд вказав, що треба розмежовувати види вимог, і відповідно застосовувати до них належну позовну давність», – зауважив він.
У зазначеній постанові зроблено висновок, що вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов’язання моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов’язання початок перебігу починається з моменту виникнення у кредитора права на вимогу від боржника.
А в постанові КЦС ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 638/16768/19 ідеться, про початок перебігу позовної давності, коли вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину пред’являє заінтересована особа, яка не була стороною цього правочину.
«Особі, яка не є стороною договору, може бути навіть не відомо про вчинення нікчемного правочину», – зазначив доповідач.
З урахуванням принципу розумності та справедливості КЦС ВС зробив висновок, що початок перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного договору іпотеки, яка пред’явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного договору іпотеки), починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Також Василь Крат розповів про судову практику щодо переривання позовної давності (воно можливе виключно в межах позовної давності); її суб’єктивних меж (без заяви сторони у спорі позовна давність за власною ініціативою суду застосовуватись не може); об’єктивних меж для давності (вона встановлюються: а) прямо законом, б) опосередковано – із врахуванням сутності заявленої вимоги) та ін.