Суди мають аналізувати правила та умови страхування та порядки виплати страхового відшкодування у разі настання страхових випадків

КГС ВС розглянув касаційну скаргу ТОВ “Еколь Логістікс” на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 та постанову Північного
апеляційного господарського суду від 10.02.2020 у справі No 910/8331/19 за позовом ПрАТ “СК “Українська страхова група” до ТОВ “Еколь Логістікс” про стягнення страхового відшкодування на суму 1 122 528,33 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій особі (ДП “Адідас-
Україна”) та звернувся до місцевого суду з позовом до ТОВ “Еколь Логістікс”,
оскільки у межах фактичних витрат до страхової компанії перейшло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяння збитку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020, позов задоволено; стягнуто з ТОВ “Еколь Логістікс” на користь страхової компанії
1 122 528,33 грн страхового відшкодування та 16 837,93 грн судового збору.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, у касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ “Еколь Логістікс” просило оскаржувані судові рішення
скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

ОЦІНКА СУДУ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент настання страхової події (втрата частини вантажу) цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПАТ “АСК “Інго Україна” на підставі договору No 202000569.17, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечить чинному законодавству України та відповідним конвенціям і законодавству, які застосовуються до діяльності страхувальника у зв’язку з відшкодуванням збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання своїх
зобов’язань згідно з договорами про надання транспортних/транспортно-
експедиторських послуг, укладеними страхувальником з іншими особами.

Однак суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки цьому факту, не дослідили повною мірою такого доказу у справі як договір No 202000569.17, а обмежилися лише цитуванням умов пункту 1.4 розділу VIII цього договору, не врахували правового статусу відповідача як особи, яка застрахувала свою
цивільну відповідальність перед третіми особами під час здійснення нею
транспортно-експедиторської діяльності у ПАТ “АСК “Інго Україна”, що зумовлю необхідність застосування до спірних правовідносин норм статті 1194 ЦК України під час визначення обсягу відповідальності відповідача за шкоду, завдану позивачу як новому кредитору в деліктному зобов’язанні у зв’язку з втратою спірного вантажу під час його перевезення.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов про стягнення з відповідача
повної суми страхового відшкодування, не застосували до спірних правовідносин норм статті 1194 ЦК України стосовно застрахованої відповідальності відповідача та не встановили особу, яка має бути належним відповідачем у цій справі.

З’ясовуючи правовідносини, що склалися між відповідачем та його страховиком (ПАТ “АСК “Інго Україна”), ДП “Адідас-Україна” та його страховиком (позивачем), а також визначаючи умови добровільного страхування цивільної відповідальності відповідача при наданні ним послуг з експедирування вантажу та умови добровільного страхування ДП “Адідас-Україна” належного їй спірного вантажу, який було втрачено відповідачем, суди мали проаналізувати правила страхування чи умови страхування ризиків страховиками (позивачем та ПАТ “АСК “Інго Україна”) щодо встановлення ними загальних умов та порядку виплати
страхового відшкодування у разі настання страхових випадків.

У зв’язку з цим судами попередніх інстанцій не взято до уваги правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.04.2018 у справі No 910/3165/17, від 26.04.2018 у справі No 910/1978/17, від 04.07.2018 у справі No 755/18006/15-ц, від 04.07.2018 у справі No 910/2603/17, від 04.09.2018 у справі No 910/22146/17.

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином не з’ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов’язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного й об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Зазначене згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 28.04.2020 у справі No 910/8331/19 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/89008449.