Обставини справи
Справа стосувалася рейдерського захоплення («рейдерства») та ймовірного
захоплення майна дорожньо-будівельної компанії, в якій компанія-заявник мала 50 % акцій, другою з її компаній-партнерів, підконтрольною молдовському бізнесмену й лідеру політичної групи партії, за сприяння судів та правоохоронних органів.
Компанія-заявник – Theo National Construct S.R.L. – є дорожньо-будівельною
компанією, зареєстрованою в Румунії.
У 2007 році компанія-заявник домовилася з молдовським бізнесменом і лідером
політичної партії паном Ș. про вихід на молдовський ринок будівництва доріг та була прийнята партнером компанії Q. з 50-відсотковою участю в статутному капіталі: для цього компанія-заявник мала внести 23 одиниці дорожньо-будівельного обладнання вартістю понад 1 мільйон євро.
За результатами оцінки Торгово-промислової палати Молдови (MCC) на основі
документації та фотографій, а також з урахуванням зносу 25 квітня 2007 року
23 одиниці дорожньо-будівельного обладнання було оцінено в суму 1 031 965 євро. Решту капіталу мала надати компанія, контрольована паном Ș., із часткою участі в 49,77 % та ще одна компанія із часткою в 0,23 %.
3 травня 2007 року Державна реєстраційна палата зареєструвала зміни до статуту компанії Q. Розмір її статутного капіталу зріс із 236 621 молдовських леїв
(приблизно 14 000 євро) до 17 540 179 леїв (приблизно 1 мільйон євро). Виконавчого директора змінено не було.
8 травня 2007 року компанія-заявник імпортувала до Молдови 23 одиниці
дорожньо-будівельного обладнання. На запит молдовської митниці MCC фізично
оглянула обладнання та видала ще один висновок, що підтверджував попередню оцінку.
16 жовтня 2007 року компанія Q. підписала контракт на суму близько 24,5 мільйони євро (393 мільйони молдовських леїв) з Державною адміністрацією
автомобільних доріг Молдови на відновлювальні роботи загальнодержавної дороги, що мають бути завершені до кінця 2012 року. Для виконання цієї роботи компанія уклала декілька договорів про отримання банківських позик на суму понад 1,5 мільйона євро, надавши в заставу обладнання, придбане компанією-заявником та генеральним виконавчим директором компанії-заявника, яке було оцінено в понад 400 000 євро.
На початку 2010 року компанія-заявник дізналася, що генеральний директор
компанії Q., порушуючи статут компанії, запропонував декілька безвідсоткових позик на суму близько 4,5 мільйонів молдовських леїв (приблизно 255 000 євро) компанії-партнеру S., контрольованої паном. Ș. За заявою компанії-заявника було змінено генерального директора компанії Q. і розпочато процедури з повернення безвідсоткових позик.
Після цього відносини між компанією-заявником та компанією-партнером
погіршилися. Компанія S. ініціювала адміністративне провадження проти MCC
в Апеляційному суді міста Кишинів, вимагаючи скасування висновку про оцінку
обладнання від 25 квітня 2007 року з тієї підстави, що оцінка була проведена
без фізичного огляду дорожнього обладнання. Під час першого засідання 23 червня 2010 року в цій справі вона клопотала про залучення до справи Державної реєстраційної палати, оскільки скасування висновку про оцінку MCC могло вплинути на його рішення від 3 травня 2007 року про реєстрацію змін до статуту компанії Q., якими було додано компанію-заявника до списку партнерів.
1 грудня 2010 року MCC звернулася з проханням про залучення до справи
компанії Q. та компанії-заявника як зацікавлених сторін. Суд задовольнив
клопотання і відклав розгляд справи до 22 грудня 2010 року.
Незважаючи на наступне рішення від 21 грудня 2010 року про перенесення цього судового засідання на 20 січня 2011 року, матеріали справи містять копію
протоколу слухання від 22 грудня 2010 року, на якому не був присутній представник компанії-заявника, хоча й містять номер файлу, що відповідає початку 2011 року. З протоколів випливає, що позов містив нові вимоги: (a) про скасування оціночного висновку MCC від 8 травня 2007 року; (б) про скасування рішення Державної реєстраційної палати від 3 травня 2007 року та відновлення початкового становища всіх сторін; (c) про негайне виконання рішення.
20 січня 2011 року відбулося нове судове засідання. Представник компанії-
заявника стверджував, що в матеріалах справи, з якою він ознайомлювався перед слуханням, нових позовних вимог не було. У протоколі судового засідання було зазначено, що компанії-заявнику та компанії Q. було надано час для подання письмових пояснень у відповідь на вимоги компанії S. до наступного засідання.
Матеріали національної справи містили протокол засідання від 2 лютого 2011 року, в якому було зазначено, що представники компанії-заявника та компанії Q.
не з’явилися попри виклик. Форми повісток і форми підтвердження їх отримання
в матеріалах справи свідчили, що дата судового засідання була змінена вручну з 2 березня 2011 року на 2 лютого 2011 року на формах для компанії Q. і для компанії-заявника, тоді як у повістках для інших сторін від початку зазначалося 2 лютого 2011 року. Видається, що підписані ними форми підтвердження отримання повісток також були змінені.
Під час цього судового засідання Апеляційний суд міста Кишинів ухвалив
рішення у справі на користь компанії S. і вирішив скасувати оціночні звіти MCC.
Як наслідок, суд також скасував рішення Державної реєстраційної палати від 3
травня 2007 року, яким було зареєстровано зміни до статуту компанії Q., і
розпорядився про відновлення становища сторін, чинного до 3 травня 2007 року, виключивши компанію-заявника зі списку партнерів, але це рішення це не впливало на укладені компанією Q. з того часу угоди. Суд розпорядився про негайне виконання рішення.
Спочатку рішення було передано для виконання певній посадовій особі
Державної реєстраційної палати, але інша посадова особа А.B. змінила статут
компанії Q. і наступного дня виключила компанію-заявника зі списку її партнерів.
З’ясувалося, що А. B. була дружиною заступника голови політичної партії, яку очолює пан Ș.
Після виконання рішення статутний капітал компанії Q. становив 236 662
молдовських леїв (еквівалент 14 377 євро), її керівництво було змінено, а нове
керівництво відкликало позови про повернення безвідсоткових позик, які вона
надала компанії-партнеру S., яку очолював пан Ș.
Компанія-заявник звернулася з адміністративним позовом до Апеляційного суду
міста Кишинів проти Державної реєстраційної палати, стверджуючи, що зменшення статутного капіталу компанії Q. було здійснено з порушенням процедури, передбаченої статтею 36 Закону про товариства з обмеженою відповідальністю. Апеляційний суд міста Кишинів та Верховний суд відмовили в задоволенні цього позову.
Компанія-заявник отримала доступ до матеріалів справи та копію рішення
Апеляційного суду міста Кишинів від 2 лютого 2011 року лише 28 лютого 2011 року. 3 березня 2011 року вона подала касаційну скаргу до Верховного суду, стверджуючи, що була залучена до розгляду справи між компанією S. та MCC на пізній стадії та що її вперше викликали на судове засідання 20 січня 2011 року. До цього судового засідання не було жодного доповнення до первісного позову компанії S.; на цьому засіданні представник позивача звернувся з усним клопотанням про зміну позовних вимог, але суддя сказав йому подати їх у письмовій формі для розгляду на наступному судовому засіданні 2 березня 2011 року. Попри це наступне засідання відбулося 2 лютого 2011 року, дата у формах повісток компанії-заявника та компанії Q. була вручну виправлена з березня на лютий. Далі компанія-заявник указувала, що Апеляційний суд міста Кишинів відмовився надати їй копію рішення та доступ до матеріалів справи до 28 лютого, хоча компанії S. було надано копію рішення в день його ухвалення. Судове засідання 22 грудня 2010 року було відкладено за клопотанням представника компанії S.; незважаючи на це, матеріали справи містили протокол слухання 22 грудня 2010 року, на якому був присутній той самий представник, але з номером справи, який не міг бути присвоєний раніше січня 2011 року. У будь-якому разі справа не мала розглядатися адміністративним судом, а позов, поданий компанією S., мав би бути відхилений як такий, що поданий після
спливу строку позовної давності. Компанія-заявник стверджувала, що стала жертвою «рейдерського захоплення».
20 травня 2011 року Верховний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги
компанії-заявника без наведення будь-яких обґрунтувань і залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Кишинів.
Незважаючи на розпорядження суду в рішенні від 2 лютого 2011 року про
поновлення становища сторін, чинного до 3 травня 2007 року, спроби компанії-
заявника повернути своє дорожньо-будівельне обладнання були неефективними, оскільки обладнання було заставою за договором позики, укладеним компанією Q. Коли виплата коштів за позикою припинилася, у 2011 році банк порушив справу про звернення стягнення на заставлене дорожньо-будівельне обладнання. Суди перших двох інстанцій ухвалили рішення проти банку, вказавши, що дорожнє обладнання необхідно повернути компанії-заявнику. Однак 3 квітня 2013 року Верховний суд скасував ці рішення та звернув стягнення на заставлене майно. Банк також заволодів будинком, переданим у заставу генеральним виконавчим директором компанії-заявника. У 2014 році було порушено провадження у справі про банкрутство компанії Q.
Посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності),
компанія-заявник скаржилася, що внаслідок усунення з компанії Q. шляхом
свавільного судового розгляду та незаконних дій Державної реєстраційної палати вона була позбавлена свого майна.
Оцінка Суду
ЄСПЛ зазначив, що в результаті рішення Апеляційного суду міста Кишинів від 2 лютого 2011 року та рішення Верховного суду від 3 квітня 2013 року, окрім втрати дорожньо-будівельного обладнання та будинку генерального директора,
компанія-заявник втратила на користь інших партнерів 50 % частки в статутному
капіталі компанії Q. і свою опосередковану участь в угоді від 16 жовтня 2007 року між компанією Q. та Державною адміністрацією автомобільних доріг Молдови на суму 24,5 мільйони євро.
ЄСПЛ зауважив, що відповідно до статті 47 Закону про товариства з обмеженою
відповідальністю партнери компанії можуть бути виключені, лише якщо вони не роблять свій внесок до статутного капіталу або, діючи як керуюча компанія, вчиняють дії, що є шкідливими для неї. Жодна із цих двох ситуацій компанією S. у провадженні не згадувалася та/або не була визнана застосовною Апеляційним
судом міста Кишинів у його рішенні. Тому видається, що усунення компанії-заявника було позаправовим заходом, не передбаченим чинним на час подій законодавством.
Він також зазначив, що позов компанії S. не було доведено до відома компанії-
заявника та що автентичність і достовірність протоколів судових засідань викликає серйозне побоювання, оскільки вони мали номер справи з наступного року і стосувалися слухання, яке той самий суддя відклав днем раніше. ЄСПЛ погодився з тим, що компанія-заявник не була поінформована про судове засідання 2 лютого 2011 року в Апеляційному суді міста Кишинів і тому вона не мала можливості представити свій захист у цій справі. Дійшовши такого висновку, ЄСПЛ із занепокоєнням відзначив ознаки підробки бланків повісток про виклик на судове засідання 2 лютого 2011 року. ЄСПЛ також звернув увагу на інші тривожні факти, такі як дата ухвалення рішення від 2 лютого 2011 року, вражаюча швидкість виконання цього рішення та залучення в процесі цього особи, близької до пана Ș. Тим паче, компанія-заявник порушила всі ці питання у своїй касаційній скарзі, але Верховний суд не відповів на серйозні звинувачення і навіть не згадав їх у своєму рішенні.
Що стосується строку позовної давності, то згідно зі статтею 267 Цивільного
кодексу позов мав би бути визнаний таким, що поданий поза межами цього строку 3 травня 2010 року, через три роки після реєстрації Державною реєстраційною палатою змін до статуту компанії Q. Тобто позов було подано після спливу строку позовної давності, що за відсутності будь-яких вагомих причин є несумісним із принципом правової визначеності.
ЄСПЛ дійшов висновку, що провадження, в межах яких були ухвалені судові
рішення, що мали наслідком втрату компанією-заявником свого майна,
здійснювалися у свавільний та необґрунтований спосіб. Отже, держава не виконала свого обов’язку надати компанії-заявнику можливість ефективно відстоювати свої права та забезпечити їх дотримання. Тож мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Висновок
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист власності).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 11 жовтня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.