Свобода слова суддів обмежена авторитетом судової системи: PANIOGLU v. ROMANIA

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, судді, виражаючи власну думку, мають виявляти стриманість, якщо йдеться про авторитет судової системи. Це обумовлено підвищеними вимогами та характером посади.

Образливий стиль

Якщо між особами виникає конфлікт, то вони йдуть до суду. Якщо конфлікт виникає між самим суддями, то вони також ідуть до суду. До ЄСПЛ звернулася законниця з Апеляційного суду м.Бухареста Даніела Паніоглу, яка поскаржилася на порушення ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Усе почалося з провокаційної статті про голову касаційного суду із заголовком «Як товариш прокурор став президентом усіх суддів». Після публікації в газеті та деяких інтернет-виданнях Вища рада судової влади, зрозумівши підтекст і те, про кого йдеться, відразу відкрила дисциплінарне провадження стосовно Д.Паніоглу.

У ході розслідування було встановлено, що в статті чітко проводилася паралель між утисками комуністичного режиму та кар’єрою голови касаційного суду. Зокрема, ішлося про те, що людина чинила незаконно під час виконання обов’язків прокурора в період між 1980 та 1994 рр.

Ображена очільниця відразу заявила, що подібні висловлювання завдають шкоди її репутації та посягають на авторитет правосуддя.

Утім, автор публікації вважала, що її стаття написана виключно в літературному стилі, поєднаному зі спогадами про добре відомі аспекти комуністичної епохи. Мовляв, передусім було бажання нагадати про обмеження, які стосувалися громадян, та показати, як у ті часи нехтували правами людей. До того ж Д.Паніоглу зазначила, що вона об’єктивно описала, як комуністичне судочинство засуджувало «ворогів соціалізму» та жінок, які робили аборти. Мабуть, для більшої виразності в тексті були фрази на кшталт «узурпатори Христа та його закону» та «суворо охороняли комуністичну тюрму». Нарешті, червоною ниткою в статті проходила інформацію про голову, яка була частиною режиму, і саме це дало їй в нові часи змогу стати «президентом суддів».

У дисциплінарному органі встановили, що стаття порушила кодекс суддівської етики, який встановлює одне з обмежень для посадової особи щодо свободи вираження поглядів. Усі аргументи, що стаття була не більш як нарисом, відхилили. До того ж рада встановила, що було порушено баланс між індивідуальним правом на свободу вираження поглядів і законним інтересом демократичної держави, тому суддю покарали.

Д.Паніоглу з рішенням дисциплінарного органу не хотіла погоджуватись, а тому пройшла зі скаргами всі національні інстанції. Проте й рішення Вищого касаційного суду було не на її користь.

Заявниця скаржилася, що дисциплінарне стягнення (штраф) заважало їй брати участь в іспитах для подальшого професійного розвитку. Спроби судді вилучити відомості про дисциплінарне стягнення з особистого досьє були неуспішними.

Престиж понад усе

Тож в надії знайти захист Д.Паніоглу звернулася до Євросуду з вимогою визнати державу винною в порушенні ст.10 конвенції.

Уряд стверджував, що заявниця не зазнала суттєвих збитків, а тому держава не порушила ніякого інтересу, який би давав можливість звертатися до Суду. Щодо наявності відомостей про дисциплінарне стягнення в особистій справі судді представники країни стверджували, що це ніяким чином не заважало їй просуватися далі щаблями кар’єри.

Проте заявниця наполягала, що покарання може мати негативні наслідки для її кар’єри на невизначений час. Оскільки вона працювала в апеляційному суді, то єдиним підвищенням, на яке доводилося сподіватися, було підвищення до касаційного рівня. А рішення в дисциплінарній справі, так би мовити, не додавало шансів.

До того ж суддя не відступала від своєї позиції, що покарання було втручанням в її право на свободу вираження поглядів. Водночас вона припускала, що воно не було необхідним для демократичної держави, адже не зумовлювалося нагальною соціальною потребою, не було пропорційним, а причини втручання виявилися непереконливими та суб’єктивними.

Уряд же парирував тим, що втручання мало законну мету, а саме — захист прав і репутації інших осіб, а також відстоювання престижу системи правосуддя.

Досліджуючи матеріали справи та питання, чи було втручання передбаченим у законодавстві, Суд дійшов висновку, що обмеження, накладені на Д.Паніоглу, ґрунтувалися на положеннях закону про судоустрій та кодексу суддівської етики. До того ж останній набрав чинності за 2 роки до початку конфлікту, а тому суддя не могла не знати про його положення.

Принижувати колег негарно

Далі ЄСПЛ узявся з’ясовувати, чи було втручання необхідним для демократичної держави. Суд зазначив, що заявниця опублікувала оскаржувану статтю від свого імені та із зазначенням посади. Отже, розглядаючи втручання, про яке йдеться, у Страсбурзі надали особливого значення позиції, яку зайняла Д.Паніоглу, її висловлюванням і контексту, в якому вони були зроблені.

На думку Євросуду, кінцевою метою статті було поставити питання про роль прокурорів під час комуністичного режиму та про здатність особи, яка займала таку посаду, для реформування сучасної системи правосуддя. До того ж матеріал зачіпав не стільки особисте життя самої заявниці, скільки професійний шлях голови касаційного суду. Тож у світлі цих даних стаття точно стосувалася системи правосуддя в цілому.

ЄСПЛ послався на свою прецеденту практику та нагадав: від володарів мантій, які є частиною системи правосуддя, очікують, що вони будуть виявляти стриманість у реалізації права на свободу вираження думки в усіх випадках, які стосуються авторитету, неупередженості судової системи.

Від представників судової влади вимагається, щоб вони максимально утримувалися від висловлювань у пресі, навіть якщо їх спровокували. Ці обов’язки на законника накладають високі вимоги та характер посади.

Узявши до уваги загальний тон і формулювання статті, у Страсбурзі погодилися з оцінкою румунських судів, що публікація фактично містила інформацію про поведінку прокуратури та приниження честі голови суду. Ніяких доказів порушення закону головою суду в статті не було наведено.

Тож ЄСПЛ упевнився, що мотиви, наведені румунськими органами влади та судами, коли йшлося про рівновагу між конкуруючими правами, були достатніми та необхідними для демократичної держави.

Євросуд погодився з висновками органів влади, що, як суддя, Д.Паніоглу мала усвідомлювати ризики, пов’язані з публікацією статті, та пам’ятати про можливі наслідки. Щодо дисциплінарного стягнення, то Суд відмітив: ті дані не завжди будуть у справі заявниці, до того ж покарання ніяким чином не може вплинути на її кар’єру.

ЄСПЛ переконаний, що органи влади досягли справедливого балансу між захистом авторитету судової влади й репутацією та правами інших осіб з одного боку й необхідністю захисту права на свободу вираження поглядів — з другого.

Таким чином, у рішенні від 8.12.2020 у справі «Panioglu v. Romania» було констатовано, що втручання було необхідним у значенні §2 ст.10 конвенції.