Сьогодні рішеннями представників держави, які балансують між законністю і свавіллям, вже нікого не здивуєш. Втім, коли сумнівні з правової точки зору дії вчиняються на рівні конституційного органу, це вже прямо зачіпає питання легітимності влади.
Про це зазначає Володимир Богатир, адвокат, заслужений юрист України, інформують Українські новини.
Приписи Конституції України жодним чином не пріорітизують ні законом полководця, ні законом чиновника. Українці прагнуть верховенства права, а не верховенства через право.
Ми розуміємо що тривалий строк повноважень призводить до рутини, коли чиновник більше не сприймає жодні питання та закони як сукупність унікальних обставин і діє у звичний для себе спосіб. Тому поведінка особи є саме тим критерієм з яким має справу право.
Генеральний прокурор, який покликаний захищати права і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Замість цього т.в.о. Генпрокурора нав’язуючи закон привласнив собі право вирішувати яка ступінь несправедливості в окремому випадку може бути прийнятною з урахуванням «колективних» інтересів.
Замість вступу
У 2016 році було виключено Розділ VII [ПРОКУРАТУРА] з Конституції України, а разом з ним і зникла і законність з правосуддя для проведення чергової судової реформи.
Реформа органів прокуратури супроводжувалась конкурсами, відборами, атестаціями та іншого роду «селекціями» щодо добропорядності. А головним результатом непрозорої атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України у 2019 році — стало знищення 07.02.2020 матеріалів атестації за допомогою промислового шредера методом подрібнення та перемішування 449 кг. паперових документів.
Подальше перемішування подрібнених кадрів в Офісі Генерального прокурора призвело з одного боку до чисельних позовів про поновлення, а з іншого сприяло негативній селекції кадрового складу органів прокуратури. Тисячі позовів, мільйонні компенсації і жодних відповідальних за «реформи».
Тому й не викликає оптимізму й формування чергового складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та оголошення про відновлення її діяльності.
На випадок звільнення
Одним із ключових державних інститутів – є прокуратура України. Вона становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом «Про прокуратуру», здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Як неодмінний компонент правосуддя прокуратура здійснює:
- підтримання публічного обвинувачення в суді;
- організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
- представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Прокуратуру в Україні очолює Генпрокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради Президент (ст. 131-1 Конституції).
31 жовтня колишнього Генпрокурора Андрія Костіна було звільнено з цієї посади (Указ Президента №745/2024). Згоду на це надала Верховна Рада постановою від 29.10.2024 №4041-IX. Прикметно, що хоча згідно з Основним Законом дострокове звільнення цієї посадової особи має здійснюватися виключно у випадках і з підстав, визначених Конституцією та законом, жодних мотивів у їх політичних рішеннях парламентом та Гарантом Конституції наведено не було. Але в контексті цієї статті нас більше цікавлять не підстави рішення, а його правові наслідки.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону «Про прокуратуру», у разі відсутності Генерального прокурора його повноваження здійснює перший заступник, а коли такого теж немає, – один із звичайних заступників.
Аналогічну норму містить Закон України № 709/97-ВР «Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України». Втім, цей закон уточнює, що, по-перше, цей заступник має бути «призначений конституційно легітимною особою», а по-друге, тимчасовість виконання обов’язків обмежена строком: «не більше одного місяця».
За більш як місяць, у грудні 2024 року, т.в.о. Генпрокурора залишається Олексій Хоменко, який за межами встановлених строків здійснює владні повноваження Генерального прокурора, чим дискредитує роботу «реформованого» Офісу Генерального прокурора не дотримуючись прямих вимог закону.
Ретельно дослідивши це питання встановлено, що перший заступник Генерального прокурора, пославшись на згаданий закон та Указ про звільнення Генпрокурора, видав Наказ №1381ц від 31.10.2024, згідно з яким приступив до виконання обов’язків керівника.
Коли ж місячний термін сплинув, а новий Генпрокурор не був призначений, в.о. Генерального прокурора без будь-яких підстав вирішив продовжити тимчасово виконувати обов’язки, прямо порушивши вимоги Закону країни № 709/97-ВР «Про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України». І хоча у відповідному Наказі від 29.11.2024 №1454ц про це не йдеться, очевидно тепер «призначення» відбулося на невизначений термін.
2 грудня т.в.о. Генпрокурора, строк повноважень якого сплив за Законом № 709/97-ВР, видав наказ №293 «Про розподіл обов’язків між керівництвом Офісу Генерального прокурора».
Видаючи Наказ 31.10.2024 перший заступник Генерального прокурора чітко усвідомлював вимоги згаданого закону та строк протягом якого можуть здійснюватися повноваження т.в.о. Генпрокурора. А от видання Наказів та подальші усвідомлені дії по самовільному присвоєнні владних повноважень носять явний суспільно небезпечний характер.
Потужна безперервність
Що з цього приводу думають в самому Офісі Генпрокурора – ми поцікавилися у запиті на публічну інформацію. І крім текстів згаданих вище наказів, нам також надали обґрунтування порушення вимоги закону щодо максимального місячного строку тимчасового виконання обов’язків паном Хоменком.
Зокрема, нам пояснили, що відповідно до ст. 10 Закону «Про правовий режим воєнного стану» повноваження органів прокуратури у період дії воєнного стану не можуть бути припинені.
Саме тому, з огляду на «забезпечення» принципу безперервності функціонування органів прокуратури України та належної реалізації повноважень Генерального прокурора, визначених Законом, передусім в умовах правового режиму воєнного стану, перший заступник і продовжує тимчасово виконувати обов’язки Генпрокурора на підставі власного наказу.
Але ж мова йде не про інститут органів прокуратури, а про інституційну правоздатність керівника.
Виходить що ціль виправдовує засоби. Коли повноваження закінчилися, можна самім собі їх продовжити, бо… як же інакше? Чому суб’єкти прийняття рішення зволікають із призначенням легітимного Генпрокурора – очевидно немає достойного кандидата, який би влаштував усіх. І коли заповнять вакуум – наразі не відомо.
* * *
Схоже, що такий сумнівний стан із повноваженнями очільників органу прокуратури найвищого рівня цілком улаштовує керманичів нашої країни. Сумнівне з правового погляду рішення сприйняли, з ним погодилися і будуть виконувати. Зволікання з призначенням нового Генерального прокурора свідчить, що політичні інтереси сьогодні на жаль домінують над інституційними.
Такі дії, з огляду на завдання прокуратури, можуть поставити під сумнів правомірність усіх подальших рішень, які будуть підписані керівництвом. В тому числі тих, що зачіпають права і законні інтереси громадян в рамках кримінальних проваджень.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.