Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
місцевий суд визнав винуватим і засудив обвинуваченого за ч. 2 ст. 309 КК та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком від 03.06.2024 та призначено остаточне покарання у виді позбавленні волі на строк 1 рік 1 місяць.
Апеляційний суд змінив цей вирок в частині призначеного покарання, ухваливши попередній вирок від 03.06.2024 виконувати самостійно, та призначив обвинуваченому покарання у виді штрафу у розмірі 2000 НМДГ, що становить 34 000 грн.
У касаційній скарзі прокурор зазначив, що під час призначення покарання засудженому апеляційний суд не врахував того, щообвинувачений вдруге засуджений за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 309 КК, атакож факт його вчинення в період іспитового строку за попереднім вироком. Стверджує, що апеляційний суд не дотримався вимог ч. 3 ст. 78 КК та ч. 1 ст. 71 КК. Зазначає, щопризначення засудженому штрафу є м’якшим від покарання, призначеного запопереднім вироком, та не матиме належного впливу назасудженого.
Позиція ККС
скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: ККС вказав, що неодноразово наголошував у постановах, що у разі засудження особи за кримінальне правопорушення, вчинене у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним упорядку статей 75, 79, 104 КК, та призначення покарання, яке згідно із ч.3 ст. 72 КК за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за нове кримінальне
правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком і покарання за новим вироком та ухвалює рішення про їх самостійне виконання.
Окрім цього касаційним судом сформована стала практика про те, що у випадку вчинення особою кримінального правопорушення під час іспитового строку, покарання, від якого вона була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Тобто звільнення відпокарання з випробуванням
не вважається невід’ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового кримінального правопорушення під час іспитового строку.
У цьому провадженні апеляційний суд не врахував вищезазначеної позиції.
За попереднім вироком місцевого суду від 03.06.2024 обвинуваченого визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 309 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. 08.08.2024, тобто в період іспитового строку, обвинувачений вчинив нове кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК, за яке його було засуджено оскаржуваним вироком від 19.09.2024.
Незважаючи на те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК, обвинувачений вчинив у період іспитового строку за попереднім вироком, апеляційний суд, змінюючи вказаний вище вирок у частині призначеного покарання, призначив останньому покарання за це кримінальне правопорушення у виді штрафу в розмірі 2 000 НМДГ, що становить 34 000 грн, і постановив, що попередній вирок місцевого суду від 03.06.2024 підлягає самостійному виконанню,
чим неправильно застосував кримінальний закон.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 15.07.2025 у справі №462/7107/24 (провадження № 51-426км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/129015149
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.